Вы здесь

Дебалканізація болгарських переселенських говірок в Україні.

Автор: 
Колесник Валентина Олександрівна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2005
Артикул:
0505U000162
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ II
АРТИКЛЬ: ФУНКЦІЇ Й ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ
2. 1. Формальні засоби вираження означеності
Аналізуючи питання граматичної інтерпретації явища мовної детермінованості
іменника, не можна не торкнутися, хоча б у загальних рисах, такого важливого
його аспекту, як роль артикля у вираженні категоріальних значень
детермінованості / недетермінованості іменника.
Однією з особливостей болгарської мови, що вирізняє її з-поміж інших
слов’янських, є наявність артикля. Категорія означеності, під якою стосовно
болгарської мови розуміють конкретність в індивідуальному, кількісному і
родовому (генеричному) аспектах, розвинула спеціальні засоби вираження –
граматичний маркер – артикль – в іменній системі, що не властиво іншим
слов’янським мовам. Означений артикль у болгарській мові постпозитивний, що
спостерігаємо також у румунській, албанській та у скандинавських і вірменській
мовах.
Як відомо, означеність / неозначеність (чи детермінованість/
недетермінованість, далі Д/Н) належить до універсальних лінгвістичних
категорій; у різних мовах світу вона має різноманітні формальні засоби
вираження – детермінативи*.
Спостереження показали, що семантика Д/Н, крім артикля, у багатьох випадках
може бути передана іншими мовними засобами. Так, М.С.Трубецькой зазначив:
“Поняття “означеного артикля” добре відоме у світі європейської культури. Але
досвідчені лінгвісти знають, що ті ж відтінки значення, які у грецькій,
французькій, німецькій і англійській
*Детермінатив (лат.determino – ‘визначати’) в граматиці – „службові слова,
морфеми, які у сполученні з іменем є виразниками кількості, референції,
класифікаційних відношень (напр., артикль, вказівний займенник, класифікатор)”
[212: 131].
передаються додаванням означеного артикля, в інших мовах передаються іншими
способами. Доречно, таким чином, використовувати термін “означена форма” для
всіх іменників, які – додаванням артикля чи іншим морфологічним способом –
набувають того відтінку значення, який притаманний іменникам у поєднанні з
артиклем у грецькій, французькій та ін. мовах” [367: 40].
Деякі вчені з метою обмеження явища детермінованості граматичними функціями
артикля значно розширили кількість детермінативів за рахунок лексичних одиниць,
що мають іншу порівняно з артиклем мовну природу. До категорії артиклів (і
детермінативів) зараховують, крім власне артиклів, числівники, неозначені
займенникові прикметники, присвійні займенникові прикметники, вказівні
займенникові прикметники, присвійні займенникові прикметники та відносні
займенники [294: 59]. Таке розширене розуміння категорії артикля є доказом
того, що категорія Д/Н не тотожна граматичним функціям артикля ні в плані
змісту, ні в плані вираження. До цієї категорії долучають і деякі дієслівні
форми, оскільки для балканських мов характерне розмивання меж між ім’ям і
дієсловом. Дієслово не тільки послаблює ознаку фінітності, але й здобуває
іменні ознаки у зв’язку з наявністю категорії означеності / неозначеності.
Позначення за допомогою артикля об’єкта, що міняє положення в просторі, тобто
набуває, так би мовити, “здатності до пересування, наближує ім’я до дієслова в
його функції засвідчуваного і незасвідчуваного отримання знання” [381: 150].
У болгарській мові означеність найчастіше репрезентована у формі “означеного
артикля” (-ът, -та, -то, -те), але не тільки. Ця морфема ще має назву
“демонстративне т” [192: 442], що проступає як корінь у вказівних займенниках
този, тази, това, тези, тоя, тая, туй, тия, такъв, такава, таково, такива,
толкова, толкоз, займенникових прислівниках тук, там, і особових займенниках
той ‘він’, тя ‘вона’, то ‘воно’, те ‘вони’, а також у постфіксі то відносних
займенників който, която, което, които.
У скандинавських (данській, шведській, норвезькій, ісландській) і балканських
(болгарській, румунській, албанській, грецькій) мовах категорія означеності /
неозначеності граматикалізувалася, тобто обов’язковим є її формальне вираження.
У названих мовах існують спеціальні морфологічні (суфікси) і лексико-граматичні
(службові слова – артиклі) засоби, які є показниками означуваності /
неозначуваності імені.
М.С.Трубецькой відзначав, що поняття “означеності” може бути виражене трьома
способами:
а) синтагмою (детермінативною), утвореною іменником і “означеним артиклем”, що
сприймається як одне слово;
б) спеціальною формою іменника, тобто поєднанням словозмінної основи іменника
із спеціальним афіксом;
в) спеціальною формою іншого слова (іменника, прикметника, дієслова), що
відноситься до “означуваного”, і утворює з ним синтагму (детермінативну чи
предикативну) [367: 40].
Іноді важко розрізняти способи а і б. У тих мовах Європи, де означений артикль
існує як окреме слово, він завжди перебуває у препозиції (як у грецькій,
італійській, французькій, іспанській, німецькій, англійській, угорській мовах).
Навпаки, у тих європейських мовах, де поняття означеності передається афіксами,
останні суфіговані (як у норвезькій, шведській, данській, албанській,
румунській, болгарській та в деяких російських діалектах). Вивчаючи
неєвропейські мови, лінгвісти-європейці „схильні відносити всі зовнішні маркери
категорії означеності, якщо вони у препозиції, до артиклів, якщо в постпозиції
– до афіксів, що є помилкою” [367: 41]. Так, означений артикль арабської мови
насправді є префіксом, оскільки він завжди стоїть безпосередньо перед іменником
і не може бути відділений від нього іншим словом. Навпаки, так званий суфікс
означеності в черкеській і кабардинській мовах є артиклем, оскільки може бути
відділений від іменника прикметником