Вы здесь

Слухополіпшуючі операції у ближньому періоді після санації екстра- та інтракраніальних ускладнень у хворих на хронічний гнійний середній отит

Автор: 
Шкорботун Володимир Олексійович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2005
Артикул:
0505U000173
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИКИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Загальна характеристика хворих та методики їх обстеження
Під нашим спостереженням знаходилось 275 хворих на хронічний гнійний середній
отит, пролікованих в період з 1989 по 2004 роки у ЛОР клініці Київської
обласної клінічної лікарні, яка є базою кафедри отоларингології Київської
медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л.Шупика. Середній вік пацієнтів
склав 39,6 + 8,9 років. Серед них було 101 жінка і 174 чоловіки.
З 275 обстежених осіб у 154 були виявлені отогенні ускладнення естра- та
інтракраніального характеру, у інших 121 - ускладнення не визначались.
154 пацієнти, у яких діагностовані ускладнення хронічного гнійного середнього
отиту, склали групу для вивчення можливості здійснення та ефективності
застосування у них відстроченої тимпанопластики, а 121 пацієнт, у котрих
ускладнень не спостерігалось, були задіяні в дослідженні впливу ХГСО отиту на
стан протеазно-антипротеазної, оксидантно-антиоксидантної та аденілової систем
гомеостазу. Крім того, у цих 121 пацієнтів та 27 хворих із групи з отогенними
внутрішньочерепними ускладненнями (148 хворих), були проведені дослідження
фенотипових варіантів a1-інгібітора протеїназ для визначення генетичної
детермінації потенційних можливостей антипротеазної системи протеолізу .
Із 121 пацієнтів, у котрих отогенних ускладнень, що загрожували б життю хворого
не виявлено, 56 - надійшли в клініку в стадії загострення хронічного запального
процесу у середньому вусі, а 65 – в стадії ремісії.
Із 154 хворих, у яких діагностовані отогенні ускладнення, у 57 вони мали
внутрішньочерепний характер, у 27 - інтракраніальні ускладнення поєднувались з
екстракраніальними, а у 70 – були діагностовані лише екстракраніальні
ускладнення.
Таким чином, з врахуванням окремого вивчення результатів лікування пацієнтів з
екстракраніальними ускладненнями ХГСО, що у 27 хворих поєднувались з отогенною
інтракраніальною патологією, нами проаналізовано 181 випадок екстра- та
інтракраніальних ускладнень.
Всі хворі з отогенними екстра- та інтракраніальними ускладненнями були
прооперовані за життєвими показаннями. Зважаючи на виявлені при надходженні в
стаціонар у 23 (14,9%) пацієнтів абсолютні функціональні протипоказання до
слухополіпшуючої операції, їм була виконана первинно розширена радикальна
операція на середньому вусі у класичному варіанті. У інших 131 (85,1%) хворого
здійснена сануюча операція на хворому вусі з диференційованим підходом до
застосування ощадливих методик санації середнього вуха в залежності від
виявленої отогенної патології, функціонального стану внутрішнього вуха та
морфологічних умов, що склалися в барабанній порожнині на момент втручання.
Необхідно відмітити, що у 34 (22,1%) пацієнтів з отогенними інтракраніальними
ускладненнями, котрі поступили в клініку з порушеною свідомістю і визначити у
них функціональний резерв завитки було неможливо, ми апріорі припускали його
наявність і виконували санацію барабанної порожнини ощадливо, зберігаючи умови
для можливого виконання слухополіпшуючої операції.
Всі оперативні втручання та лікування пацієнтів, які представлені в дисертації,
проведені дисертантом.
У роботі задіяно також 128 практично здорових осіб (донори), з яких було
сформовано контрольну групу для порівняння результатів біохімічних досліджень.
Всі хворі при надходженні в клініку, окрім детального отоларингологічного
обстеження, консультувались окулістом, неврологом та терапевтом. Обов’язково
проводились загальноклінічні лабораторні дослідження, і за показаннями
виконувалась комп’ютерна або магнітно-резонансна томографія головного мозку,
спинномозкова пункція, призначалась консультація нейрохірурга та інших
спеціалістів.
Отоларингологічне обстеження включало вивчення анамнезу захворювання, виявлення
супутньої патології, дослідження носа, горла та вуха з використанням, при
необхідності, для отоскопії операційного мікроскопу. При цьому перш за все
зверталась увага на характер патологічного процесу у вусі і форму середнього
отиту. Оцінку слуху проводили на основі даних акуметрії та аудіометрії. У
пацієнтів з порушеною свідомістю дослідження слухової функції виконувалось
після її відновлення.
Ступінь пригнічення свідомості оцінювалась за шкалою ГЛАЗГО [444]. Ця шкала
ґрунтується на визначенні стану трьох основних функцій, що характеризують
свідомість пацієнта: словесні відповіді оцінюються - від 1 до 5 балів;
відкривання очей - від 1 до 4 балів; рухова активність - від 1 до 6. Отримана
сума трьох складових означає: 15 балів - ясна свідомість, 14-13 - оглушення,
12-9 - сопор, 8-4 - кома, 3 бали і менше - позамежна кома. Ця класифікація
затверджена ВООЗ і широко застосовується у нейрохірургічній та неврологічній
практиці.
При вивченні неврологічного статусу пацієнтів зверталась увага на
загальноінфекційні, загальномозкові, менінгеальні та осередкові симптоми, а
також на дані дослідження спиномозкового ліквору (плеоцитоз, загальний білок,
глобулінові реакції, вміст цукру та хлоридів).
Із загальноінфекційних симптомів враховувались наявність загальної слабкості,
порушення апетиту, підвищення температури тіла, зміна кольору шкіри, зміни в
аналізах крові (прискорене ШОЕ, лейкоцитоз, зміщення лейкоцитарної формули
вліво).
Виявлялись загальномозкові симптоми - головний біль, запаморочення, нудота,
блювота, не пов’язана з прийманням їжі, брадикардія, наявність епілептиформних
нападів.
Зверталась увага на ознаки подразнення мозкових оболонок – ригідність
потиличних м’язів, наявність позитивних симптомів Керніга, Брудзинського,
пірамідні симптоми Бабінського, Россолімо,