Вы здесь

ПРИВАТНІ АРХІВИ УКРАЇНСЬКОЇ РОДОВОЇ ЕЛІТИ в національній історії другої половини XVII-XX ст. (на прикладі архівної спадщини роду Скоропадських)

Автор: 
Папакін Георгій Володимирович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2005
Артикул:
0505U000239
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
КАМЕРАЛЬНО-АРХЕОГРАФІЧНЕ ТА ЕДИЦІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ ФАМІЛЬНИХ АРХІВІВ УКРАЇНСЬКОЇ
ШЛЯХТИ НАПРИКІНЦІ XVIII – НА ПОЧАТКУ XX ст.
2.1. Питання камерального опрацювання фамільних архівів у XVIII – XX ст.
Традиційно прийнято розглядати питання археографічного опрацювання фамільних
архівів у надто вузькому розумінні цього поняття, тобто виключно як публікацію
документів, що зберігалися в таких архівах, і переважно у вигляді окремих
збірників документів. У цьому випадку кількісний параметр археографічної роботи
над фамільними рукописними зібраннями упродовж всього ХІХ та поч. ХХ ст.
виглядає майже мізерним у порівнянні з напрацюваннями того ж періоду польських
та російських науковців. Зовсім нещодавно це продемонструвала відома дослідниця
української історії XVIII ст. Г. Швидько у статті про фамільні архіви піддавши
докладному бібліографічно-археографічному аналізу лише три збірники,
упорядником яких виступав О. Лазаревський, і багатотомове видання “Стороженки.
Фамильный архив”.
З цього приводу О. Журба в своїй останній праці дуже влучно вказує на
“обмеженість традиційних історико-археографічних підходів, що, в кінцевому
рахунку, нерідко зводилися до ретельно укладених, добросовісних бібліографічних
описів археографічної спадщини, або в кращому разі, зосереджувалися на аналізі
публікаторської діяльності”. Він також нарікає, що таким чином, поза увагою
залишався “той історичний, у тому числі інтелектуальний контекст, в якому
розгорталася діяльність, спрямована на видання історичних джерел. Їх
розглядали, насамперед, з точки зору накопичення інформаційних можливостей для
вирішення конкретно-історичних проблем” [417, c. 3]. Можемо до цього лише
додати, що поняття “історичного та інтелектуального контексту” в археографічній
праці спеціально для нашої теми набуває надзвичайного значення. Детального
висвітлення вимагають питання: що спонукало нащадків козацької старшини
розпочати публікацію окремих пам’яток і збірників документів з власних архівів,
якими були їхні едиційні плани і чому майже виключно на таких джерелах
ґрунтувалися перші археографічні публікації к. XVIII – поч. ХІХ ст.
Частково відповісти на ці питання ми намагалися в попередньому розділі,
доводячи, що склад і зміст фамільних архівів української старшини був без
перебільшення унікальним та універсальним. Такі документи мали виняткове
значення не лише для висвітлення “повсякденної”, побутової історії конкретного
роду чи навіть всього найвищого суспільного стану, але для всієї історії
України, на жаль, недостатньо представленій у тих офіційних актах, які дійшли
до нас. Іншу частину відповіді ми спробуємо сформулювати тут.
Найпершою з проблем археографічного опрацювання фамільних рукописних зібрань
слід назвати вміст поняття “археографія” стосовно цього конкретного предмету.
Не можна погодитися із звуженням його лише до питання практики і техніки
публікації документів з фамільних архівів. Це є предметом конкретно едиційної
археографії; розгляду потребує ширше тло археографічних проблем, пов’язаних з
фамільними зібраннями. Тому вести мову необхідно про польову археографію
(пошуки та оприлюднення інформації самих фамільних архівів як цілісних збірок
архівалій, так і окремих документів з них); а також обов’язково про археографію
камеральну – описування і каталогізацію рукописів фамільних архівів. Нам
близьке загальне розуміння археографії як науки, що “займається комплексом
проблем, пов’язаних із запровадженням писемних джерел до наукового обігу на
етапі їх пошуку і збирання (польова археографія), наукового опису (камеральна
археографія) та публікації (едиційна археографія)” [355, c. 75].
З огляду на тему дослідження немає потреби аналізувати видання документів
фамільних архівів з точки зору дотримання в них археографічної техніки,
розвитку археографічної практики та теорії, що є обов’язковим для дослідників
спеціальної історії едиційної археографії. Завдання полягає в іншому –
показати, яким чином такі видання відбивали зміст тогочасних фамільних
рукописних зібрань, якою була повнота відтворення на їх сторінках архівалій
фамільних архівів, якою мірою такі видання можна використати для реконструкції
первісного їх складу, нині повністю втраченого.
З цієї точки зору питання розвитку польової археографії ХІХ та поч. ХХ ст. нами
вже розглянуті у попередньому розділі. Тут необхідно зосередитися на питаннях
виключно камеральних та едиційних, тобто на тому, що проводилося протягом того
самого історичного періоду з описування фамільних архівів та публікації
документів.
Описування й систематизація фамільних архівалій, складання реєстрів, описів,
каталогів та інших пошукових засобів почалося тільки у ХІХ ст. До того часу
власники архівів, здавалося, взагалі не переймалися камерально-археографічними
питаннями, лише заносили до спеціальних записових книг переліки родинних
архівалій у довільному, у найкращому випадку – в хронологічному порядку, і за
певними категоріями (юридичні акти, епістолярій). Прикладом може служити
спеціально досліджена В. Антоновичем “записова книга” осавула полкового
Прилуцького М. Мовчана. Розпочата вона була записом 1727 р., 27 червня: “Для
всяких случаев, за помощью Божиею, казалем в сию книгу вписать, сколко имеется
у меня, асаулы полкового прилуцкого, Михайла Мовчана, купчих на грунта”. Ці
записи вносилися до книги протягом 16 років до смерті осавула. Їх продовжив
онук Михайла, А. Мазаракі, який записав у двох переліках земельні надбання
свого батька [335]. Таким чином, можна констатувати, що першим пошуковим
засобом чи довідником фамільних архівів були прості реєстри їх документів.
Очеви