Вы здесь

Державна політика в галузі управління інформаційним ресурсом України

Автор: 
Соснін Олександр Васильович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2005
Артикул:
3505U000319
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. Державна політика в інформаційній сфері
2.1. Інформаційна структура сучасного суспільства
Термін «інформація» походить від латинського informatio — роз’яснення, виклад.
Попри давнє походження цього поняття, трансформації в процесі розвитку
людського суспільства, інформація забезпечує задоволення загалом незмінних
інформаційних потреб людини, суспільства і його суб’єктів у всіх сферах
життєдіяльності, створення на цій основі сприятливих соціально-економічних і
екологічних умов життя. Знання не тотожне інформації тому, що прочитаний текст,
сприйнятий мозком, але не усвідомлений, не дає людині знання.
Витоки проблем навколо використання термінів “знання” і “інформація” сягають
вглиб історії і пов`язані з еволюцією розвитку суспільства, насамперед з
виникненням писемності, за допомогою якої знання фіксувалися, тобто
“інформація” і “знання” Ї це різні за якістю ресурси людської діяльності.
Ще Арістотель розрізняв внутрішню і зовнішню інформацію в системі. Внутрішньою
інформацією (інформацією як характеристикою організованості системи) він вважав
активне начало, яке перетворює можливість на дійсність [368, С. 524]. Її
сучасна наука визначає як міру організації системи і називає «структурною
інформацією». Вона притаманна всім об’єктам природного і неприродного
походження і виникає як результат відбору, фіксації й закріплення в системі у
формі визначених структурних змін її позитивного досвіду обміну із зовнішнім
середовищем. “Маючи характер "природного тіла", наукове знання не може
втрачатися, воно лише накопичується, забезпечуючи незворотність свого
розвитку... Це стихійний закон "мислячої речовини" Ї речовини ноосфери, який
стоїть вище за окремі особистості та держави…”, - відзначав
В.І.Вернадський[56].
“Зовнішня інформація” — це засіб організації будь-якої системи і в сучасній
науці тлумачиться як «відносна інформація» (інколи розуміється як оперативна,
робоча інформація). Ця відносна інформація завжди пов’язана з співвідношенням
двох певних процесів.
Припустимо, що ми маємо два процеси А і В з множинністю різних станів. Якщо
кожному стану в А відповідає визначений стан в В й співвідношення між станами в
В є ізоморфним співвідношенням між станами в А, то можна сказати, що процес В
несе інформацію про процес А [368, С. 173], (ізоморфізм, грецьк. — однаковий,
рівний за формою — це співвідношення між об’єктами, які мають однакову
структуру. Дві структури (системи або множини) є ізоморфними одна щодо іншої,
якщо кожному елементові першої структури відповідає лише один елемент другої і
кожній операції (зв’язку) однієї структури відповідає операція (зв’язок) в
іншій та навпаки [368, С. 161].
Ще півстоліття тому під інформацією розуміли відомості, які передаються людьми
усно, письмово або іншим способом, зокрема: “Інформація Ї повідомлення, яке
ознайомлює з станом справ чи чиєїсь діяльності, відомості про щось” [352,
С.1222]. У сучасних поглядах на це явище існує багато різноманітних точок зору.
Усі вони можуть бути зведені до двох різних підходів, двох концепцій інформації
Ї атрибутивної і функціональної [2, С. 162]. “Атрибутивісти” визначають
інформацію як властивість усіх матеріальних об'єктів, тобто як атрибут матерії:
“та обставина, що інформація реалізується тільки через об'єкти матерії і її
властивості, дає змогу нам стверджувати, що будь-яка інформація матеріальна”
[345, С. 127; 290, С. 26; 216, С. 23]. “Функціоналісти” пов'язують інформацію з
функціонуванням систем, які самоорганізуються, і тому інформацією вимагають
вважати “лише те, що розуміється і саме відтворює інформацію...”, тобто
“інформація Ї це мова” [166, С. 132]. Кожна з цих концепцій відображає деякі
важливі властивості інформації, але не дає змоги отримати всебічне уявлення про
її сутність. Розмаїття уявлень обумовлено, насамперед, недостатнім дослідженням
фундаментальних закономірностей розвитку матерії, що спонукає фахівців
використовувати той самий термін “інформація” для опису слабовивчених і
найчастіше непорівнянних явищ. Зокрема, в її визначенні проглядається
дихотомія, тобто, поділ поняття на дві частини: по-перше, це сукупність
відомостей, знань, по-друге, це одне з основних понять кібернетики Ї науки про
управління, яка народилася на основі теорії інформації, теорії алгоритмів,
теорії ігор, теорії автоматів і дістала своє ім’я від давньогрецького слова
«кібернетос», що в перекладі означає «керуючий», «керманич». «У загальному
вигляді процес самоуправління в будь-якій самодіючій системі, Ї писав академік
В. М. Глушков, — складається з трьох стадій: система вивчає обстановку, потім
виробляє тактику дій (у механізмі вона міститься у вигляді програми) і тільки
потім приймає рішення, як досягти мети. Їх виконання починається з передачі
команди і супроводжується контролем за ходом її виконання» [76, С.15].
На нашу думку, інформацію можна визначити як сукупність призначених для
передачі формалізованих знань та відомостей про осіб, предмети, факти, події,
явища та процеси незалежно від форми її унаочнення. Інформація, ознайомлення з
якою обмежується її власником чи згідно із законодавством, може бути
конфіденційною, а призначена для необмеженого кола осіб – масовою.
Достовірність як об`єктивність, вірогідність інформації Закон України “Про
інформацію” називає одним з основних принципів інформаційних відносин у
суспільстві, державі [132, ст.650]. Розповсюдження достовірної інформації Ї
суттєвий засіб забезпечення гласності. Достовірність інформації, поряд з
дотриманням інших вимог до якісних властивостей інформації, вироблених
інформаційною теорією і практикою (повнот