Вы здесь

Економічна ефективність виробництва товарів народного споживання: методологія і практика управління (на прикладі харчової і легкої промисловості)

Автор: 
Прядко Володимир Васильович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2005
Артикул:
0505U000403
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА
ЧЕРЕЗ СИСТЕМУ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ
2.1. Наукові засади визначення ефективності управління виробництвом товарів
народного споживання
Показники ефективності в ринковій економіці постійно переглядались. В період
індустріального розвитку основними конкурентними перевагами для організацій
були технології та ефект від масштабу виробництва. В цей період науковцями в
якості основних критеріїв ефективності розглядались показники рентабельності:
залученого капіталу, активів, виробництва продукції та продаж тощо.
В сучасній ринковій економіці конкурентні переваги набуваються більш складно.
Здатність мобілізувати всі свої нематеріальні активи, досконало вивчити потреби
потенційних споживачів – це головні конкурентні переваги галузей, що динамічно
розвиваються.
У вітчизняній та зарубіжній літературі останніх років представлена значна
кількість наукових розробок, що стосується визначення ефективності. В них
представлені узагальнені трактовки визначення ефективності та вузькі поняття
ефективності окремих складових економічної системи, розглянуті основи
формування поняття ефективності і запропоновані різноманітні методи її
вимірювання [9,27,62,66,68,90,91,99,104,106,108,172,186,190,191, 238,248].
У загальному уявленні ефективність характеризує розвиток системи, процесів,
явищ. Тобто, на відміну від показника продуктивності, який, на на­шу думку,
характеризує статичний стан системи, ефективність має характеризувати розви­ток
системи в динаміці. Вона виступає як індикатором розвитку, так і його рушій­ною
силою. Адже для зростання ефективності розробляються конкретні заходи, які
сприяють процесу розвитку економічної системи, вивчаються чинники позитивних
зрушень та ті, які ці позитивні зрушення гальмують.
У зарубіжній літературі [236, 237, 243, 244, 249] вже давно ведеться дискусія
щодо визначення ефективності. Тривалий час існувала точка зору щодо визначення
ефективності лише через фінансові показники. Основним мотивом в цьому разі було
те, що фінансовий стан підприємства – головний індикатор добробуту організації.
Більшість систем оцінки ефективності, які існували до початку 90-х років,
базувалась на річних звітах та оперативному плануванні. Такі системи оцінки
ефективності орієнтовані на короткотермі­нові періоди і тактику, але не на
стратегію. Погляди на основні показники, які визначають ефективність через
фінансовий стан, еволюціонували.
Так, К.Редченко в своїй роботі "Збалансована система показників (BSC) та
додаткова приведена вартість (EVA): комбінування з метою досягнення сінергії"
наводить розвиток парадигми визначення вартості і ефективності діяльності,
визначену ним через праці Р.Кеплена та Д.Нортона [249,250].
Кожна із перерахованих концепцій має право на існування, кожній з них
притаманні як недоліки, так і переваги. Крім того, на кожному етапі розвитку
економічних відносин вони відбивали саме інтереси суспільства щодо ефективності
вкладених коштів власників та інвесторів (див. табл. 2.1).
Початок ХХ століття характеризувався пошуком резервів підвищення рентабельності
активів на підставі визначення основних факторів впливу на складові, що
формують цей показник. Найбільше відповідала поставленій меті модель Дюпона.
Визначення можливих напрямів підвищення рентабельності вкладених коштів стало
можливим за допомогою розрахунків рентабельності інвестицій в межах концепції
визначення вартості грошей у часі.
Розширення меж та обсягів бізнесу, створення відкритих акціонерних товариств
призвели до більш широкого використання у 70-х роках ХХ ст. показників, що
характеризують потенційну віддачу вкладених коштів у акціонерний капітал.
Розвиток фондового ринку, підвищення ролі фінансового планування та підвищення
темпів нарощування акціонерного капіталу стали причиною перегляду критеріїв
ефективності у 80-х роках, що, в свою чергу, призвело до використання як
вимірювачів ефективності показників рентабельності акціонерного капіталу,
рентабельності чистих активів, розрахунку грошового потоку та коефіцієнту
співвідношення ринкової та номінальної (балансової) вартості.
Таблиця 2.1
Розвиток парадигми визначення вартості та ефективності діяльності фірми
1920- ті роки
1970-ті роки
1980-ті роки
1990-ті роки
Модель Дюпона (Du Pont Model);
Рентабельність інвестицій (ROI)
Чистий прибуток на одну акцію (EPS);
Коефіцієнт співвідношення ціни акції та чистого прибутку (Р/Е)
Коефіцієнт співвідношення ринкової та балансової вартості акцій (М/В);
Рентабельність акціонерного капіталу (ROE);
Рентабельність чистих активів (RONA);
Грошовий потік (Cash Flow)
Додаткова приведена вартість (EVA);
Прибуток до виплати відсотків, податків та дивідендів (EBITA);
Ринкова додана вартість (MVA);
Збалансована система показників (Balanced Scorecard -BSC);
Показник сукупної акціонерної доходності (TSR);
Грошовий потік віддачі інвестицій (CFROI);
Кінець ХХ та початок ХХІ ст. характеризуються підсиленням конкурентної боротьби
на споживчому та промисловому ринках, що стало причиниою зміни підходів до
планування і, відповідно, до показників, які визначають ефективність
функціонування ринкових суб’єктів. Розвиток теорії стратегічного планування
виникав потребу в нових показниках вимірювання ефективності: додаткова
приведена вартість, прибуток до виплати відсотків, податків та дивідендів,
ринкова додана вартість, система збалансованих показників, показник сукупної
акціонерної доходності та грошовий потік, віддача інвестицій [241].
Не можна говорити про те, що ці концепції втратили свою актуальність сьогодні і
не використовуються при визначенні фінансових показників діяльності підприємств
та галузей промисловості, але стало зрозумілим, що лише ф