Вы здесь

Культивована дендрофлора Волино-Поділля, перспективи її використання та збагачення

Автор: 
Черняк Володимир Максимович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2005
Артикул:
0505U000415
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
ПРИРОДНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТИВОВАНОЇ
ДЕНДРОФЛОРИ НА ВОЛИНО-ПОДІЛЛІ
2.1. Фізично-географічні умови Волино-Подільської височини
Розвиток конкретних флор нерозривно пов’язаний з умовами середовища і
геоморфологічною історією певної фізично-географічної території.
Саме конкретні умови життя, які склалися упродовж різних етапів формування
природного середовища, створюють основне тло, на якому в процесі еволюційного
розвитку реалізується популяційно-видова різноманітність форм рослинного
світу.
Геоморфологічні межі Волино-Подільської височини і основні орографічні райони.
За основу визначення геоморфологічних меж нами прийнято схеми районування,
розроблені В.Г. Бондарчуком [38]; К.І. Ге-ренчуком [70-73]; Б.В. Заверухою
[135]; П.Н. Цисем [444, 445] і частково Ю.Л. Грубріним [97], в адміністративних
межах – це території Вінницької, Волинської, Львівської, Рівненської,
Тернопільської та Хмельницької областей.
Волино-Подільська височина на півночі чітко відмежована Поліссям. На сході межа
проходить по відкритому краю Українського кристалічного масиву. Вона йде по
лінії Корець – Шепетівка – Старокостянтинів – Могилів–Подільський. У цьому разі
тут ми погоджуємося з міркуваннями В.Г. Бон-дарчука [38]; К.І. Геренчука [71]
та П.Н. Цися [444], які вважають, що в південній придністровській частині межа
подовжується трохи на схід – до м. Ямпіль [135]. На півдні межа проходить по
Дністру, охоплює Прут – Дністровське межиріччя – Покутсько-Хотинську височину і
на заході Розточчя та Опілля. Мале Полісся простягається від м. Рава-Руська до
м. Шепетівка. Ця зандрово-алювіальна рівнина дуже чітко розділяє височину на
дві частини, або підобласті – Волинську й Подільську.
На Волинському плато поверхня розчленована річковими долинами. Переважають
рівнинні та рівнинно-хвилясті ландшафти. У рельєфі помітно виділяються
Мізоцький кряж і Повчанське плато (225–360 м н.р.м). На півночі є більш чи менш
виражений уступ до Поліської низовини по лінії Володимир-Волинський – Луцьк –
Клевань – Тучин – Межиріч. На сході межа проходить по р. Корчик.
Основу Волинського плато становить розмита поверхня верхньо-крейдяних
відкладів. Третинні відклади збереглися мало. Більша частина поверхні вкрита
товщею крупнопилуватого карбонатного лесу. Загальний нахил поверхні височини
спрямований з півдня на північ, відповідно в цьому напрямі стікають основні
річки, розділяючи її на межиріччя.
Подільська височина на півночі опускається дуже стрімким уступом до рівнини
Малого Полісся. Східна, південна та західна межі описані вище. В цілому
Подільська височина має дуже складний рельєф. Характерною особливістю
геоморфологічного ландшафту є поширений в її межах скульптурний рельєф, а також
глибоке розчленування поверхні долинно-балковими системами. Вододільні простори
помітно звужені і подекуди навіть прорізані ерозією. Глибина врізу
каньйоноподібних річкових долин, особливо в придністровській частині, сягає
180–200 м.
Орографічно помітно виділяється північний край, а саме: Гологоро-Кременецький
кряж, Розточчя, Товтри, або Медобори. Товтри різкою смугою низьких горбистих
кряжів виступають над довколишньою місцевістю на 60–65 м. Пасмо простягується
від селища Підкамінь у південно-східному напрямі на Збараж – Гримайлів –
Сатанів – Смотрич – Гуменці – Стару Ушицю і далі до Молдови. Між селищем
Сатанів і Дністром Медобори розділяються на декілька паралельних хребтів.
Найсхідніший із них розташований на правобережжі р. Тернава, головний же
тягнеться уздовж лівого берега р. Смотрич від с. Нігин на села Карачківці і
Кутківці.
Товтри – це сарматські бар’єрні рифові утворення, які виникли внаслідок
діяльності моховаток, серпул, літотамній у прибережних мілководдях теплого
сарматського морського басейну. Це ідеальний вапняковий субстрат, який існує
тут у незмінному стані вже тривалий час. Він представлений нагромадженням
твердих вапнякових оголень і продуктами їх вивітрювання. Річки в багатьох
місцях перерізують Товтрове пасмо, утворюючи глибокі долини зі скелястими
вапняковими схилами.
Гологоро-Кременецький кряж, який утворює великий північний уступ Подільської
височини до рівнини Малого Полісся, є своєрідним сполученням столоподібних
масивів. Висота уступу над рівниною сягає 150–200 м. Тектоніко-денудаційна
природа цього кряжу пов’язана з успадкуванням давнього захороненого рельєфу.
П.Н. Цись [445] вважає, що в формуванні уступу поряд з тектонікою велику роль
відіграла ерозійна діяльність малополіської праріки, що протікала в пліоцені та
ранньому антропогені в широтному напрямі.
На півдні важливим елементом рельєфу є глибоко врізана долина Дністра з
асиметричними схилами, великими врізаними меандрами, нерівномірно розвинутими
ранньопліоценовими і антропогеновими терасовими рівнями. Найдавніша із терас –
пізньопліоценова (300 м н. р. м.). Для Подільського Придністров’я характерний
різкий перехід від плоских, злегка хвилястих межиріч до глибоких долин, інколи
дуже крутих, каньйоноподібних. На дні долин відсутні заплавні (лугові) тераси,
течуть швидкі ріки. На заході виділяється дуже розчленована скульптурна
височина Опілля. Вона також являє собою дуже розчленовану частину Подільської
височини. Східна межа Опілля проходить вододілом річок Золота Липа і Стрипа до
м. Підгайці і далі до гирла р. Стрипи. В багатьох місцях Опілля має вигляд
низькогір’я.
Між Опіллям і Товтрами простягається Тернопільське плато. На півночі воно
відмежоване розчленованим уступом Поділля, а на півдні – по лінії Бариш – Бучач
– Більче-Золоте – Борщів межує з глибоко розчленованим Подільським
Придністров’ям. Поверхня плато плоска або слабо хвиляста. Висот