Вы здесь

Транскордонне співробітництво в умовах інтеграційних процесів України

Автор: 
Мікула Надія Анатоліївна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2005
Артикул:
0505U000452
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Розвиток теоретико-методологічних основ транскордонного співробітництва
2.1. Концепція транскордонного регіону як територіальної суспільної системи
На сучасному етапі розвитку регіоналістики та регіональної економіки найбільше
розповсюдження отримали чотири парадигми дослідження регіону: регіон як
квазідержава, регіон як квазікорпорація, підхід до регіону як до ринку, підхід
до регіону як до соціуму [192, С. 45].
Регіон як квазідержава – відносно відокремлена підсистема держави і
національної економіки (процеси децентралізації і централізації взаємодія
центр-регіон тощо).
Регіон як квазікорпорація – є великий суб‘єкт власності (регіональний та
муніципальний) і економічної діяльності. У цьому випадку регіони стають
учасниками конкурентної боротьби на ринках товарів, послуг, капіталу (захист
торгової марки місцевих продуктів, інвестиційний рейтинг). Регіон як
економічний суб‘єкт взаємодіє з національними та транснаціональними
корпораціями. Регіони володіють значними ресурсами для саморозвитку.
(Розширення економічної самостійності регіонів).
Підхід до регіону як до ринку, що має визначені межі (ареал), акцентує увагу на
загальних умовах економічної діяльності (регіональне ринковедення), особливості
регіональних ринків.
Вказані парадигми включають проблему співвідношення ринкового саморегулювання,
державного регулювання і соціального контролю.
Підхід до регіону як до соціуму (сукупності людей, що проживають на спільній
території) – у цьому випадку на перший план висуваються вимоги відтворення
соціального життя (населення і трудових ресурсів, освіти, охорони здоров‘я,
культура, довкілля) і розвиток системи розселення.
Інші спеціалізовані підходи включають дослідження: регіон як підсистема
інформаційного суспільства; регіон як безпосередній учасник глобалізації і
інтеграції економіки тощо.
Фактично, всі ці підходи можна використати для дослідження транскордонного
регіону як бази транскордонного співробітництва.
Розглянемо концепцію транскордонного регіону як багатофункціонального та
багатоаспектного специфічного виду територіального утворення. Ця концепція
базується на методологічній схемі дослідження транскордонного регіону,
розробленій нами на основі узагальненої схеми дослідження територіальної
суспільної системи (територіального/адміністративного регіону) [235].
Запропонована методологічна схема дослідження транскордонного регіону базується
на закономірностях його формування та розвитку, а також враховує специфічні
аспекти функціонування суб‘єктів господарювання, розміщених по обидва боки
кордону, і яка може бути використана для вибору пріоритетних напрямів розвитку
транскордонного співробітництва та при створенні єврорегіону.
Основні характеристики транскордонного регіону включають: І. Основні
системотворчі чинники регіону; ІІ. Підсистеми регіону; ІІІ. Процеси та стадії
формування і розвитку регіону (рис.2.1.А).
І. Основні системотворчі чинники регіону щонайменше характеризуються складом;
оточенням, структурою відносин (зв‘язків).
1.1. Основними складовими транскордонного регіону є його населення та
територія, які складаються з національних частин та спільних. Ця особливість
оцінки транскордонного регіону обумовлена приналежністю його частин до різних
країн, проте, для виявлення та вирішення спільних проблем, крім порівняльної
статистики, необхідно володіти узагальненими даними. Такий підхід стосується
всіх характеристик, наведених нижче, якщо не обумовлюється інше.
Населення виступає у трьох вимірах (рис.2.1.Б): 1) демографічному, 2)
екологічному, 3) соціальному.
Рис. 2.1. А. Методологічна схема дослідження транскордонного регіону (1-ІІІ
рівні)
демографічний вимір. Оцінка: демографічна структура, природній приріст та
міграція, зокрема прикордонна; етнічна структура. Істотними характеристиками
населення є робоча сила, її кількість та кваліфікація.
екологічний. Населення є елементом екологічної системи. Населення і природне
середовище (довкілля), тобто територіально виділений пласт матеріальної основи,
природної та штучної, який є предметом впливу населення і сам впливає на
населення.
Цей вимір особливо важливий у транскордонному регіоні, бо пов‘язаний з
взаємними впливами природного середовища через кордон, що часто здійснюються не
залежно від волі людини, та спільними природними ресурсами, передусім,
водними.
у соціальному вимірі населення оцінюється з позицій його активності та
діяльності. Активність проявляється у чотирьох площинах: поведінковій,
функціональній, нормативно-інституціальній та ідеологічній.
У поведінковій площині активність людей проявляється у тому, як вони себе
поводять в житті, особливо у взаємовідносинах з іншими особами та співпраці з
ними, їх толерантність по відношенню до сусідів тощо.
У функціональній площині - через їх суспільну роль у економічній, політичній та
культурній сферах, тобто створення структурної мережі регіону. При цьому також
слід звернути увагу на спільні сфери діяльності населення обох частин
транскордонного регіону та спільні структурні елементи.
У нормативно-інституціональній – через створення законодавчих та
інституціальних форм діяльності, у тому числі, спільних підприємств,
міжнародних об‘єднань та єврорегіонів.
У ідеологічній площині активність виражається через формування засад
регіональної свідомості, національної та інтернаціональної ідентифікації.
Територія транскордонного регіону охоплює виділений простір поверхні землі з її
ресурсами у матеріальному, природному та штучному вигляді, що включає
національні частини та лінію кордону, та підлягає можлив