Вы здесь

Антикризове управління фінансами підприємств

Автор: 
Терещенко Олег Олександрович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2005
Артикул:
3505U000461
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2
Діагностика фінансової кризи на підприємстві
2.1. Критична оцінка традиційних методик аналізу фінансового стану підприємств
Одним із важливих завдань теорії антикризового фінансового управління
підприємством є розробка науково-обґрунтованих моделей діагностики фінансової
неспроможності та банкрутства підприємства. Застосування відповідних методик на
практиці дає можливість у значній мірі зменшити інформаційну асиметрію між
підприємством та його капіталодавцями. Термін „діагностика” означає визначення
стану об’єкта управління на основі реалізації комплексу дослідницьких процедур
та виявлення слабких ланок і „вузьких місць” [18, с.504]. Основою діагностики
банкрутства є фінансовий аналіз. Досліджуючи значення фінансового аналізу в
контексті агентської теорії проф. Ковальов В. підкреслює виняткову його роль у
пом’якшенні протиріч, зумовлених проблемою агентських відносин [46, с.504].
Якісна діагностика банкрутства сприяє нейтралізації принципал-агент конфлікту
між суб’єктами фінансових відносин та підвищує ефективність антикризового
управління. Таким чином, питання діагностики банкрутства логічно вписується в
концепцію антикризового управління.
Вивчення автором існуючого теоретико-методологічного забезпечення антикризового
управління засвідчує наявність значного числа емпіричних та теоретичних
напрацювань щодо оцінки ймовірності фінансової кризи (чи банкрутства)
підприємства. Не дивлячись на велику кількість методичних підходів до
діагностики банкрутства, які можна зустріти у науково-практичній літературі, в
Україні відсутня адекватна модель, що дозволяла б робити кваліфіковане
оцінювання фінансового стану підприємств і була б у повній мірі витребувана на
практиці. З метою вдосконалення існуючих методологічних підходів визначимо їх
сильні і слабкі сторони та зупинимося на найбільш дискусійних питаннях у цій
сфері.
Метою оцінки кредитоспроможності підприємства є прогнозування його спроможності
своєчасно і повністю розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями [36,
с.320]. Таким чином, будь-яку методику оцінки кредито-спроможності позичальника
можна вважати такою, яка присвячена проблематиці прогнозування фінансової
неспроможності, оскільки, неспроможність погасити борг означає наявність
підстав для порушення справи про банкрутство. У разі високої ймовірності
неплатоспроможності чи незадовільного фінансового стану підприємство вважається
таким, якому загрожує фінансова криза та банкрутство. У табл. 2.1, 2.2, 2.3,
2.4 наведено огляд найбільш відомих вітчизняних методик оцінки фінансового
стану, аналізу кредитоспроможності та типових груп показників фінансового стану
підприємств, розрахунок яких передбачено цими методиками.
Таблиця 2.1
Типові методики оцінки фінансового стану, які
використовуються в Україні
Назва методики
Установа, що видала, рік
1.
Методичні рекомендації з аналізу фінансово-господарського стану підприємств та
організацій
Державна податкова адміністрація України, 2000
2.
Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що
підлягають приватизації
Міністерство фінансів України та Фонд державного майна України, 2001
3.
Методика оцінки кредитоспроможності позичальника
Ощадбанк України, 2000
4.
Методичні рекомендації щодо проведення аналізу фінансового стану
підприємства-боржника при отриманні відстрочок (розстрочок)
Державна податкова адміністрація України, 1998
5.
Методика оцінки фінансового стану та визначення класу позичальника-юридичної
особи
Промінвестбанк, 2001
6.
Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та
ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до
банкрутства.
Міністерство економіки України, 2001
7.
Методика оцінки кредитоспроможності позичальника
Укрексімбанк, 1999
8.
Положення “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування
можливих втрат за кредитними операціями банків”
НБУ, 2003
Фінансова діагностика проводиться з використанням інформації, яка міститься в
трьох основних формах звітності: Баланс (форма №1), Звіт про фінансові
результати (форма №2) та Звіт про рух грошових коштів (форма №3). Відносно
доцільності використання офіційної звітності підприємств для оцінки ймовірності
їх фінансової неспроможності серед науковців та практиків точаться гострі
дискусії. Головний аргумент проти використання для зазначених цілей показників,
які містяться у звітності полягає в тому, що баланс, звіт про фінансові
результати тощо містить інформацію, що характеризує минулі (звітні) періоди, до
того ж, станом на певну дату. У підтримку використання звітності як
інформаційної основи оцінки кредитоспроможності підприємства можна привести
тезу про те, що цілий ряд аналітичних показників, які розраховуються з
використанням звітних даних, характеризують потенційні можливості підприємства
забезпечити стійку фінансову рівновагу та платоспроможність. Так, „патріарх”
німецької школи економіки підприємств проф. Е. Шмаленбах характеризує баланс як
"акумулятор потужності, в якому відображається майбутній потенціал
підприємства"[260, с.74].
Класичними західними методиками, окрім згаданої інформації, в процесі
прогнозної оцінки фінансового стану рекомендується використовувати дані щодо
ринкової вартості підприємства, його корпоративних прав [186, с.547].
Особливістю вітчизняної практики оцінювання є обмежені можливості використання
ринкової інформації щодо вартості корпоративних прав. Дані щодо вартості
підприємства можна отримати лише за результатами експертного оцінювання за
спеціальним замовленням, що у свою чергу суттєво підвищує витрати, пов'язані з
а