Вы здесь

Інвестиційно-інноваційна діяльність та система її фінансового забезпечення

Автор: 
Кузнєцова Анжела Ярославівна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2005
Артикул:
3505U000550
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
державне РЕГулювання
інвестиційно-інноваційної діяльності
2.1. Сучасний стан та тенденції державного фінансування
інвестиційно-інноваційної діяльності
Вирішення проблеми пошуку фінансових ресурсів, необхідних для здійснення
інноваційної діяльності, може бути забезпечено найкращим чином лише в тому
разі, якщо будуть використовуватися най­різ­но­манітніші джерела фінансування,
починаючи з державних і закінчуючи тими, які можна залучити на вільному ринку
капіталів.
Сьогодні немає однозначного підходу щодо вирішення питання побудови оптимальної
системи фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності. На думку О.
Василика, головним фінансовим інструментом науково-технологічної, промисло­вої
та інвестиційно-структурної політики держави повинен бути бюджет [29]. Академік
НАНУ А. М. Алимов вказує на необхідність поєднання вибіркового використання
державної підтримки конкурен­то­спроможного наукоємного сектора промисловості
та багатока­наль­ного фінансування, у тому числі із залученням іноземного
капіталу [273]. Інші еконо­місти вважають, що удоскона­лення системи
фінансування потребує більш активного використання позабюджетного фінансування
[3; 86; 111; 132]. Окрім неоднозначних підходів щодо пріоритетності джерел
фінансування, триває полеміка стосовно форм проведення такого фінансування.
Заслуговує на увагу позиція російських учених Р. Кожевникова та І. Дєдова, які
фінан­совий механізм реалізації державної інвестиційно-інно­ваційної політики
пропонують розглядати як систему ресурсного забезпечення повного
інно­­ва­цій­ного циклу на основі прямого фінансування та ви­користання методів
опосередкованого регулювання, за допомогою яких суб’єк­там господарювання можна
досягти економії власних фінансових ресурсів [116, c. 89]. Запропонована цими
вченими концепція фінансового механізму реалізації державної
інвестиційно-інно­ваційної політики виокремлює такі ком­поненти щодо участі
держави у форму­ванні сприятливого інноваційного середовища:
створення спеціальних фінансових механізмів державної підтримки інноваційної
діяльності, до яких можна віднести фінансування через систе­му державних
науково-технічних програм різного рі­вня та фінансування через спеціально
створені фонди;
формування інноваційної інфраструктури;
використання непрямих методів регулювання (використання фі­скальних методів,
нормативно-правове регулювання у сфері створення, передачі, захисту й охорони
інте­лектуальної власності, а також створення сприятли­вих умов для діяльності
структур, що беруть участь у виробництві та комерційній реалізації наукових
знань і технологій).
Дещо схожу систему фінансування інноваційної діяльності через систему фондів
пропонував Л. Я. Тканка. Згідно з його концепцією, потрібно створити дві
основні групи фондів [152].
Перша група – це фонди макроекономічного (загально­дер­жавного) значення, а
саме:
фонд фундаментальних досліджень, який повинен забез­печити розвиток
фундаментальних наукових досліджень шляхом використання бюджетних коштів, а
також коштів зацікавлених галузевих організацій;
фонд прикладних досліджень та розробок, основним завдан­ням якого є сприяння
проведенню робіт на основі держав­ного і недержавного фінансування;
державний інноваційний фонд, основне завдання якого – орга­нізація державної
фінансової, інвестиційної та мате­ріально-технічної підтримки при впровадженні
пріо­ритетних науково-технічних розробок, нових видів продукції;
патентні фонди, які повинні сприяти отриманню патентів
та ліцензій на інноваційні рішення;
доброчинні фонди, які повинні стимулювати наукову та до­слід­ну роботу, що
ґрунтується на системі грантів.
2. Друга група – це фонди мікроекономічного значення, до яких Л. Я. Тканка
відносить [146]:
централізовані фонди розвитку виробництва, науки і техніки галузевого
призначення;
фонди розвитку виробництва, основним завданням яких є підвищення
науково-технічного розвитку підприємств (фор­му­ються за рахунок прибутку
підприємств);
кошти банків і небанківських установ;
пенсійні фонди (недержавні);
страхові фонди;
кошти приватних осіб.
Ми не цілком поділяємо думку автора, оскільки вважаємо, що пропонована ним
класифікація фондів не зовсім логічна. Зокрема, такі фонди, як недержавні
пенсійні, страхові, на нашу думку, є все ж таки фондами макро-, а не
мікроекономічного спрямування. Що стосується коштів приватних осіб, то вони
взагалі не можуть бути оформлені у фонди будь-якого значення. Окрім того, Л. Я.
Тканка свою концепцію виокремлення загальнодержавних фондів будує на основі
їхнього виокремлення з бюджету, що, на нашу думку, є недоцільним у сучасних
умовах, оскільки така практика, по-перше, сприятиме суттєвому розпорошенню
бюджетних коштів і, по-друге, збільшуватиме можли­вість нецільового
використання державних коштів.
Ураховуючи важливість вирішення завдання комплексного реформування чинної
нормативно-правової бази інвестиційно-інноваційної діяльності та її фінансового
забезпечення, а також удосконалення чинної системи оподаткування в напрямі
підвищення стимулюючого впливу податків на розвиток інвестиційно-інноваційної
діяльності, більш глибокий аналіз цих важливих форм державної підтримки
інноваційного розвитку буде нами проведений у наступних підрозділах цього
дослідження. А в межах цього підрозділу доцільно спинитися на спеціальних
фінансових механізмах державного сприяння інвестиційно-інноваційній діяльності,
а саме на фінансуванні через систе­му державних науково-технічних програм
різного рівня та фінансування через спеціально створені фонди.
Загалом сукупність методів державного ре