Вы здесь

Соціально-економічні основи регулювання державного сектору економіки

Автор: 
Тархов Петро Вікторович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2005
Артикул:
0505U000569
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНА СУТНІСТЬ СКЛАДОВИХ СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ
2.1. Критерії оцінки та прогнозування якості життя
Більшість недоліків нашої системи охорони здоров'я випливають з відсутності
теорії охорони здоров'я, що у нашій країні фактично замінено емпіричним
менеджментом медичної допомоги. Це зв'язано, насамперед, з відсутністю
цивільних прав і свобод у нашої робочої сили. Історично наша медицина виявилася
поза критикою. Демагогічна декларація її переваги над західною ґрунтувалася на
загальній демагогії про перевагу соціалізму. Кругова порука лікарів допомагала
заперечувати справедливість критики «неспеціалістів». Через цю закритість
медицини вона навіть теоретично залишалася поза економічною системою, а значить
– і поза правовим регулюванням. Тому фахівці з праці і соціального захисту в
СРСР у своїх теоріях «людського капіталу» обмежувалися тільки інвестиціями в
освіти. А медицина в СРСР залишалася поза економіко-правовим регулюванням і
науковим осмисленням, що надало пріоритету лікуванню перед важкою (потребуючої
наукових знань) профілактикою.
Спроба створити всеохоплюючу доктрину про «людський капітал» належить Т. Шульц
(1971) [97]. Основну тезу цієї доктрини Т. Шульц [77] сформулював в іншій своїй
роботі в такий спосіб: «Люди також є важливою частиною багатства. Більш того,
інвестуючи в себе, вони можуть збільшувати кількість людського багатства: у
багатьох країнах ця форма багатства, вимірювана тим, що вона дає виробництву,
зараз значно більше, ніж всі інші форми разом узяті». Тому, якщо в першій
половині XX в. вирішальне значення в економічному розвитку мали
речовинний-матеріально-речовинні елементи багатства, то в даний час процес
економічного росту, його темпи в першу чергу залежать від вкладень у людину.
«Інвестиції в людину, – відзначав ще в 1952 р. американський учений Р. Ханна
[78], – традиційно вважалися більш-менш інертними витратами, необхідними для
життя суспільства. На противагу цьому зараз людські ресурси розцінюються як
потенціал, що творчо визначає перспективний характер розвитку суспільства.
Суспільство, що не зуміє усвідомлено вкладати капітал у розвиток людини,
відстане від інших». Цю ж думку висловив у 1910 р. англійський економіст
А. Маршал «...Найбільш коштовним із усього капіталу є капітал, вкладений у
людські істоти» [146].
На цій основі сформувалися і стали активно розроблятися «теоретичні принципи
людського капіталу» у працях не тільки економістів, соціологів, математиків,
але й представників медичної соціології та економіки охорони здоров'я.
На думку одного з них, «людський капітал» являє собою сукупність таких
придбаних і успадкованих якостей, як «знання і навички, отримані на робочому
місці, освіта, здоров'я та ін.» [79]. «Це означає,– пише Т. Шульц [80], – що
багато хто з зазначених здібностей розвиваються за допомогою діяльності, що має
атрибути інвестиції».
У широкому змісті зазначений вище комплекс придбаних і успадкованих якостей
індивіда, за твердженням теоретиків «людського капіталу», формується під
впливом визначених інвестицій у людські ресурси, їхні творчі потенції та
здібності. У числі цих інвестицій називаються витрати на медичну допомогу,
придбання кваліфікації, досвіду.
У результаті вироблених витрат економічні здібності людей акумулюються на
тривалий час завдяки «навчанню на робочому місці, медичним дослідженням і
діяльності системи охорони здоров'я».
Закордонні вчені, таким чином, прийшли до висновку, що витрати на навчання та
охорону здоров'я сприяють росту знову створюваної вартості, що, у свою чергу,
збільшує національне багатство. Інвестиції в сферу освіти й охорони здоров'я
уподібнюються вкладенням в основний виробничий капітал на тій підставі, що і та
й інша створюють вартість і приносять доходи. «Людський і фізичний капітали,—
стверджують З. Грилихес і Д. Йоргенсон (1966) [81], – є свого роду
близнюками-опорами, кожна з яких підтримує загальну структуру капіталу».
Одержувані від охорони здоров'я вигоди, як їх визначають теоретики інвестицій у
«капітал здоров'я», різні за своїм характером. Частина їх, хоча й у невеликій
мері, може розглядатися як особиста вигода для окремих людей. Але інша, притому
дуже значна частина носить суспільний характер і є не доходом у буквальному
значенні слова, а запобіганням втрат від хвороб, травм, інвалідизації,
передчасної смерті. Підсумовувати доходи з величиною відвернених втрат не
можна. Крім того, так звані інвестиції в «капітал здоров'я» складаються з двох
частин, що приводяться важко до єдиного вимірника: з поточного споживання
населення і з капіталовкладень у будівництво лікарень, центрів здоров'я,
амбулаторій і інших установ охорони здоров'я, підготовку медичних кадрів,
проведення наукових медичних досліджень. Як та, так і інша частина вкладень
виробляється протягом усього людини життя, і збалансувати вкладення з доходами
тільки робочого періоду життя індивіда практично не виявляється можливим.
Крім цього, «капітал здоров'я», як і будь-який капітал, повинен амортизуватися,
тобто переносити свою вартість на яку-небудь продукцію. Допустимо, частина
вкладень може входити у вартість відтворення робочої сили, але інша їхня
частина, а саме вкладення в санітарно-протиепідемічні та оздоровчі заходи
повинні амортизуватися в іншому порядку
Теорія економічного циклу хвороби (circulus vitiosus хвороби). Розглянута
теорія широко пропагувалася в американських лікарських (навіть академічних)
журналах, особливо в середині 60-х років. І вона як і раніше продовжує служити
«теоретичною» основою ряду новітніх ідеологічних рецептів соціал-гігієністів,
економістів і представників нової наукової дисципл