Вы здесь

Еволюція структури й змісту права користування морем: теорія й практика

Автор: 
Шемякін Олександр Миколайович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2005
Артикул:
3505U000590
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ГЕНЕЗИС СТРУКТУРИ Й ЗМІСТУ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ МОРСЬКИМИ ПРОСТОРАМИ З
НАЦІОНАЛЬНО-ПРАВОВИМ РЕЖИМОМ
2.1. Про поняття й склад внутрішніх морських вод у міжнародному морському праві
Як уже відзначалося, внутрішні морські води належать до категорії морських
просторів, що входять до складу державної території і мають
національно-правовий режим. Вони є складовою частиною суверенної території
прибережної держави, що випливає із самої сутності цієї категорії морського
простору і підтверджується рядом положень Конвенції ООН з морського права
1982 р. Зокрема, відповідно до п. 1 ст. 2 Конвенції "Суверенітет прибережної
держави поширюється за межі її сухопутної території та внутрішніх вод". Звідси
логічно випливає, що внутрішні води, так само, як і сухопутна територія,
входять до складу суверенної території прибережної держави.
Однак у Конвенції 1982 р. не міститься ні дефініції внутрішніх вод, ні переліку
водних просторів, що до них входять. Лише окремі статті Конвенції тією чи іншою
мірою дозволяють зробити висновок про те, які саме водні простори можуть
належати до категорії внутрішніх морських вод держави. Так, відповідно до п. 1
ст. 8, до внутрішніх вод держави належать води, розташовані в бік берега від
вихідної лінії територіального моря ("вихідна лінія територіального моря", або,
як її ще називають "вихідна лінія для виміру ширини територіального моря",
фактично є базовою лінією для відрахування ширини не тільки територіального
моря, але й прилеглої зони, виключної економічної зони і континентального
шельфу). Однак це правило характерне тільки для континентальних й острівних
держав. Що стосується держав-архіпелагів, то вони, відповідно до положень ст.
50 Конвенції, мають право "проводити замикаючі лінії для делімітації внутрішніх
вод". Однак такі лінії не є базовими для відліку ширини будь-якої категорії
водного простору, вони лише виділяють таку категорію водного простору, як
внутрішні води в межах архіпелажних вод держави-архіпелагу.
Таким чином, твердження про те, що під внутрішніми водами треба розуміти лише
тільки ті "води, що знаходяться в межах вихідної лінії територіальних
вод" [39, с.166], на сьогоднішній день варто визнати застарілим. Проте й у
сучасній літературі деякі автори, нажаль, продовжують дотримувати такої точки
зору [95, с.11; 101, с.70].
Очевидно, найбільш точним буде наступне визначення внутрішніх вод.
Під внутрішніми водами треба розуміти води, що входять до складу суверенної
території прибережної держави і розташовані: у континентальних і острівних
держав (не держав-архіпелагів) – у бік берега від вихідних ліній
територіального моря; у держав-архіпелагів – у бік берега від замикаючих ліній
внутрішніх вод.
У міжнародному морському праві прийнято виділяти два види вихідних ліній:
нормальна вихідна лінія і пряма вихідна лінія. Саме такі назви закріплені за
ними відповідно в ст. 5 і ст. 7 Конвенції ООН з морського права 1982 р. Однак
це не означає, що "нормальна вихідна лінія" не може бути прямою, а "пряма
вихідна лінія" не є нормальною, тобто такою, що суттєво відхиляється від
загального напрямку берега. Мета проведення таких ліній одна – встановлення
базису для відліку ширини територіального моря, прилеглої зони, виключної
економічної зони і континентального шельфу. Однак поставлені перед ними задачі
різні.
Так, виходячи з того, що нормальною вихідною лінією "є лінія найбільшого
відливу уздовж берега, зазначена на офіційно визнаних прибережною державою
морських картах великого масштабу", можна дійти висновку, що однією з основних
задач такої лінії є розмежування сухопутної та водної території прибережної
держави. Нормальні вихідні лінії звичайно використовуються там, де берегова
лінія відносно рівна і не має потреби в додатковому "згладжуванні".
Однієї з основних задач прямої вихідної лінії є додаткове "згладжування"
берегової лінії за рахунок проведення прямих ліній від "мису до мису", тому
такі лінії застосовуються звичайно там, де берегова лінія значно нерівна, тобто
маються затоки або інші поглиблення берега, що вдаються в сушу.
Порядок проведення прямих вихідних ліній установлюється рядом статей Конвенції
ООН з морського права 1982 р., зокрема, статтями 7, 9, 10. Так, відповідно до
положень ст. 7:
* прямі вихідні лінії, що з’єднують відповідні точки, можуть застосовуватися в
місцях, де берегова лінія глибоко порізана і звивиста, або де мається уздовж
берега й у безпосередній близькості до нього низка островів;
* при проведенні прямих вихідних ліній не допускаються будь-які помітні
відхилення від загального напрямку берега, а ділянки моря, що знаходяться із
внутрішньої сторони цих ліній, повинні бути досить тісно пов’язані з береговою
територією, щоб на них міг бути розповсюджений режим внутрішніх вод;
* прямі вихідні лінії можуть проводитися до тих, що осихають при відливі узвиш
і від них тільки в тому випадку, якщо на цих узвишшях зведені маяки або подібні
споруди, що завжди знаходяться над рівнем моря, або у випадку, якщо проведення
вихідних ліній до таких узвиш або від них одержало загальне міжнародне
визнання;
* в окремих випадках при встановленні деяких вихідних ліній можуть братися до
уваги особливі економічні інтереси цього району, реальність і значення яких
ясно доведені їх тривалим здійсненням.
Усі ці правила повинні бути підпорядковані єдиному принципу, відповідно до
якого система прямих вихідних ліній не може застосовуватися прибережною
державою таким чином, щоб водна територія іншої держави стала відрізаною від
відкритого моря або виключної економічної зони.
Точне застосування правил проведення вихідних ліній, як нормальних, так і