Вы здесь

Організаційно-економічний механізм розвитку харчової промисловості України (теорія, методологія, практика)

Автор: 
Сичевський Микола Петрович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2005
Артикул:
0505U000647
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ
ДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
2.1. Наукові засади територіальної організації харчової промисловості
Сьогодні і в економічній теорії, і на практиці все більшого розповсюдження
набуває територіально-галузевий підхід до управління розвитком економіки, її
окремими комплексами, галузями та виробництвами, який базується на визнанні
важливої ролі в цьому процесі географічних (територіальних, місцевих) чинників.
Особливо виправданий такий підхід стосовно харчової промисловості, розвиток і
розміщення якої підпорядковані двом найважливішим завданням: раціональному
використанню сировинних ресурсів певної території в загальній системі
територіального розподілу праці у виробництві продовольчих товарів та
забезпеченню населення певної території харчовими продуктами за науково
обґрунтованими нормами їх споживання. Крім того, харчова промисловість входить
до господарського комплексу кожної території, тому вдосконалення саме
територіальної організації її виробництва є важливою проблемою управління
галуззю, вирішення якої дозволяє отримати значний економічний ефект на всіх
рівнях – галузевому, регіональному та загальнодержавному.
Розміщення виробництва являє собою форму географічного розподілу праці, яка
визначає територіальну організацію виробництва. Раціональна те­риторіальна
організація виробництва дозволяє найбільш повно і ефективно використовувати
економічні, природні, трудові, інші ресурси країни і окре­мих регіонів та
максимально забезпечувати потреби споживачів. Функціону­вання продуктивних сил,
результативність взаємодії різних їх елементів зале­жить від досконалості
територіальної організації виробництва, її адекватності сучасним умовам
економічного розвитку [57, с. 27, 28].
Сучасна наука і практика досить широко використовують категорію територіальна
організація виробництва, однак в аспекті деяких галузей, зокрема харчової
промисловості, її зміст висвітлений недостатньо.
Найбільш повне тлумачення сутності категорії територіальна органі­зація
харчової промисловості було дано В.Д. Гончаровим: ”територіальна ор­ганізація
харчової промисловості являє собою оптимальну систему сполучен­ня різних
виробництв, яка базується на раціональному використанні природ­них,
матеріальних і трудових ресурсів, а також економії витрат на подоланні
невідповідностей, що виникли у взаємному розміщенні джерел сировини, місць
виробництва і споживання готової продукції” [164, с. 20]. На наш по­гляд, у
визначенні сутності даної категорії слід більш чітко наголосити на то­му, що
територіальна організація харчової промисловості – це раціональний розподіл
виробництва окремих видів промислових продовольчих товарів по території країни,
економічного району, регіону відповідно до наявних пере­ваг у територіальному
поділі праці з метою максимального задоволення міс­цевих потреб в основних
продуктах харчування і міжрегіонального обміну.
Харчова промисловість як комплексна галузь включає до свого складу галузі і
виробництва, які за характеристиками сировини та кінцевої продук­ції,
специфікою технологічних процесів, а також за іншими чинниками, які прийнято
називати чинниками розміщення, мають суттєві відмінності. Най­більші
відмінності існують між галузями за видом сировини, що використо­вується.
Розвиток значної частини галузей харчової промисловості (цукрова,
крохмале-патокова, плодоовочеконсервна, масложирова, м’ясна, молочна, рибна,
первинне виноробство) безпосередньо пов’язаний з сировинною базою – головним
чином сільським господарством. Питома вага цих галузей у валовій продукції
всієї харчової промисловості складає більше половини.
До складу харчової промисловості входять і добувні галузі: соляна і виробництво
мінеральних вод. Велика група галузей переробляє сільськогосподарську сировину,
яка вже пройшла первинну обробку в інших галузях харчової промисловості
(кондитерська, хлібопекарська, макаронна, пивоварна, лікеро-горілчана, вторинне
виноробство, виробництво безалкогольних напоїв та ін.).
Крім відмінностей за видами сировини, галузі харчової промисловості суттєво
відрізняються між собою співвідношенням і транспортабельністю сировини і
готової продукції, особливостями технологічних процесів, типами обладнання,
схемами виробництва, засобами механізації. Все це зумовлює різноманітність
чинників, які впливають на розміщення галузей, підприємств і виробництв
харчової промисловості на територіях.
Дослідженню чинників, що впливають на територіальну організацію харчової
промисловості і визначають ефективність розміщення її підприємств, присвячені
праці Л.В. Опацького (1957), Я.Г. Фєйгіна (1968), Ю.П. Лебединського (1982),
І.Д. Блажа (1986), П.П. Борщевського (1989, 1994, 1996), Л.Г. Чернюк (1992,
1994, 1996), Л.В. Дейнеко (1999).
Л.В. Опацький вперше дослідив соціально-економічні наслідки зрушень в
розміщенні виробництва промислових харчових продуктів, виявив чинники, які
впливають на розміщення окремих галузей харчової промисловості, і за цією
ознакою розділив усі галузі харчової промисловості на три групи. Першу групу
складають галузі, що тяжіють до джерел сировини; другу – ті, розміщення яких
орієнтується на споживача, а третю – галузі без конкретної орієнтації.
Застосовуючи балансовий метод, дослідник визначив територію (місто, область,
економічний район), в межах якої ефективно замикається баланс виробництва і
споживання, і на цій основі розробив обов’язковий комплекс харчових галузей для
зазначених територіальних одиниць, висвітлив роль харчової промисловості в
підвищенні ком