Вы здесь

Управління конкурентоспроможністю вищої освіти в процесі формування людського капіталу

Автор: 
Верхоглядова Наталя Ігорівна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2006
Артикул:
0506U000009
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАСАД УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОЮ ВИЩОЮ ОСВІТОЮ
2.1. Конкурентоспроможність освіти в забезпеченні національних інтересів і
сприяння добробуту суспільства
Теорія міжнародної конкуренції нині має значний розвиток у наукових працях
вітчизняних економістів. Економічні школи із проблем конкурентоспроможності, що
сформувалися в Україні, доповнюють та розвивають теорії М. Портера. Одним з
істотних напрямів розвитку цих теорій є їхня адаптація до геополітичних
стратегій України та можливостей розвитку конкурентоспроможності різних
регіонів. Проблеми формування конкурентоспроможності на макрорівні
досліджуються провідними науковцями-економістами в м. Києві, що визначається
столичним статусом цього регіону. Розвиток конкурентних переваг за рахунок
розбудови існуючого виробничого потенціалу та залучення реальних інвестицій у
виробничий сектор економіки досліджуються науковими школами м.Донецька. В
Дніпропетровську сформувалася наукова школа, яка ставить за мету аналіз
можливостей підвищення конкурентоспроможності регіону за рахунок ефективного
використання наявного виробничого потенціалу, інноваційних технологій
ракетно-космічної сфери та використання географічних переваг регіону, який
знаходиться в економічному центрі України. Донецький та Придніпровський
соціально-економічні райони є найбільш потужними в Україні за промисловим
потенціалом, тому науковці досліджують, перш за все, реалізацію національних
інтересів у контексті підтримки стратегічно важливих підприємств та реалізації
інвестиційних стратегій у регіонах. Наукові школи Харкова досліджують
економіко-правові питання підвищення конкурентоспроможності та вплив
демографічних, соціальних факторів на економічний розвиток регіону, можливості
розвитку наукоємних підприємств та підприємств з інноваційним характером
виробництва, що зумовлено усталеною структурою промисловості регіону. Серед
представників цих та інших наукових шкіл, що досліджують питання
конкурентоспроможності слід відзначити творчі здобутки таких науковців: О.І.
Амоша, Т.Г. Бень, М.Г. Бєлопольський, Н.Є. Брюховецька, А.К. Василевський, В.М.
Гриньова, В.Л. Корнєв, М.Х. Корецький, П.М. Макаренко, Л.Є. Мельник, І.Л.
Сазонець, С.Я. Салига, В.М. Тарасoвич, М.Г. Чумаченко, О.М. Ястремська [5, 22,
20, 37, 41, 81, 164, 167, 197, 203, 281, 285, 305, 334, 357].
Теорія міжнародної конкуренції доповнюється новими дослідженнями зарубіжних
авторів. Серед них такі науковці як М. Гальвановський, А. Грязнова, М. Книш, Л.
Лебедєва, В. Леонтьєв, В. Петров, С. Рогов, В. Рибалкін, Р. Фатхутдінов, В.
Щетінін, А. Юданов [72, 198, 153, 186, 190, 246, 274, 280, 319, 348, 354].
Сучасні теоретичні дослідження проблем реалізації національних інтересів
базуються, як відомо, на фундаментальній праці Майкла Портера “Міжнародна
конкуренція”, в якій розроблена концепція конкурентних переваг, що містить у
собі розвиток конкурентних переваг у глобальному масштабі, економічне
суперництво, в тому числі на регіональному, макро- та мікрорівнях. Саме теорії
міжнародної конкуренції є підґрунтям розвитку теорій захисту національних
інтересів, тому що для досягнення високого рівня міжнародної конкуренції
державою, підприємствами, регіонами, необхідно здійснити цілий ряд заходів, що
не є суто економічними, а можуть носити політичний, демографічний, іміджевий,
соціальний характер [264].
Цілий ряд вітчизняних вчених-економістів досліджували не тільки проблеми
конкурентоспроможності товаровиробників на світових ринках, але й перейшли до
аналізу економічних концепцій системи реалізації національних інтересів,
формування системи національних інтересів, методів оцінки цієї системи та
економічних можливостей захисту національних інтересів. Серед них такі відомі
фахівці, як О.І. Амоша, А.К. Василевський, І.Л. Сазонець, О.М. Ястремська [5,
41, 282, 357]. Вітчизняними науковцями вже визначено національні інтереси,
пріоритети розвитку держави, але слід розвинути теоретичні та практичні
положення економічної науки щодо оцінки реалізації тієї системи національних
інтересів, що склалася нині. Наші сучасні науковці пропонують оцінювати рівень
реалізації національних інтересів за чотирма групами показників:
Макроекономічні показники, що відбивають головні, принципові риси національних
інтересів і затверджувані на урядовому рівні;
Граничні значення функціонального і галузевого рівнів, затверджувані
відповідними міністерствами;
Граничні значення економічної безпеки регіонів;
Граничні значення зовнішньоекономічної безпеки.
За ринкових умов господарювання дуже важливого (якщо не вирішального) значення
набуває реалізація інтересів усіх суб'єктів підприємницької діяльності України.
Джерелами негативних впливів на національні інтереси можуть бути:
свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб'єктів господарювання
(органів державної влади, міжнародних організацій, підприємств (організацій) -
конкурентів;
збіг об'єктивних обставин (стан фінансової кон'юнктури на ринках, наукові
відкриття та технологічні розробки, форс-мажорні обставини тощо).
Залежно від суб'єктної обумовле­ності негативні впливи на національні інтереси
можуть мати об'єктивний і суб'єктивний характер. Об'єктивними вважаються такі
негативні впливи, які виникають не з волі конкретного підприємства або його
окремих працівників. Суб'єктивні впливи виникають внаслі­док неефективної
роботи підприємства в цілому або окремих його працівників (передусім керівників
і функціональних менеджерів).
Головна мета реалізації національних інтересів полягає в тому, щоб гарантувати
стабільне та максимально ефективне