Вы здесь

Агроекологічне обґрунтування основного обробітку ґрунту в сівозмінах на меліорованих землях південного Степу України

Автор: 
Малярчук Микола Петрович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2006
Артикул:
0506U000062
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
програма ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Характеристика ґрунтового покриву
Зона Степу займає південну частину території України. Загальна її площа близько
25 млн. гектарів, що становить 40 % всієї площі.
У геоморфологічному відношенні ця територія майже повністю збігається з
Причорноморською низовиною.
Поверхня зони Степу рівнинна, однак неоднорідна як у генетичному, так і
структурному відношенні. Південна її частина розташована на території
Причорноморської низовини і становить слабко розсічену, а на схід від р. Інгул
плоску, з великою кількістю замкнених понижень, рівнину. На південь
Причорноморська низовина поступово переходить у незначні за висотою (150 – 300
м) Бессарабське, Подільське, Придніпровське і Приазовське підвищення.
Поверхня має загальний нахил із півночі (абсолютні висоти – 150 – 170 м) на
південь (абсолютні висоти 1 – 10 м). Рівнинність порушується річковими долинами
з терасами, правими берегами – яружно-балочною мережею.
Переважаючими ґрунтотворними породами в Степу є леси, потужність яких
змінюється від 1 до 30 м. За гранулометричним складом вони важкосуглинкові, у
межах Причорноморської низовини – легкоглинисті, на Приазовському підвищенні –
місцями середньоглинисті, на терасах долин – середньо- та легкосуглинкові.
Спокійний, рівнинний рельєф зумовив слабку напруженість ерозії, що сприяло
збереженню потужної, однорідної на великих масивах глинистої лесоподібної
товщі.
Ґрунтовий покрив вододільних плато Степу на лесоподібних породах представлений
чорноземами та каштановими ґрунтами (Атлас почв Украинской ССР. "Урожай ", 1979
г.).
Ґрунти південного Степу представлені чорноземами південними та каштановими
ґрунтами. Основну площу чорноземів південних – 62,6% займають модельні підтипи,
22,2% – міцелярно-карбонатні, 15,1% – солонцюваті, 25% – еродовані (Почвы
Украины и повышение их плодородия. К. “Урожай”. т. 1.1988г.).
Ґрунти каштанової зони діляться на темно-каштанові та каштанові. Останні
займають вузьку смугу уздовж Сиваша, загальна їх площа 219,4 тис. га. На північ
від каштанових ґрунтів у зоні сухого степу розповсюджені темно-каштанові ґрунти
загальною площею 1270 тис. га.
Експериментальна робота виконувалась у Білозерському та Бериславському
природно-сільськогосподарських районах Херсонської області.
Ґрунтовий покрив Білозерського природно-сільськогосподарського району
представлений темно-каштановими ґрунтами та їх комплексами із солонцями. Вони
займають 69,7 % ріллі. Ґрунти характеризуються розвинутим гумусовим профілем
потужністю 52 – 58 см, невеликим вмістом гумусу (1,9 – 2,7%), середньо- і
важкосуглинковим гранулометричним складом, дефляційно-безпечні, хімічні та
фізичні властивості їх задовільні.
На землях, які зрошуються з Дніпровського лиману та р. Інгулець, проявляється
вторинне осолонцювання, місцями – засолення та підтоплення ґрунту
(Научно-обоснованая система земледелия Херсонской области. "Облполиграф", 1987.
446 с.).
Територія району розташована в північній частині Причорноморської низовини на
правому березі р. Дніпро в межах верхньопліоценової тераси.
У геологічному відношенні верхні тераси складені з чотирьох горизонтів
лесово-суглинкової товщі потужністю 25 – 30м, розсіченій 2 – 3 горизонтами
похованих ґрунтів. Лесова товща підстеляється червоно-бурими глинами, які
залягають на неогенових понтичних вапняках. Між вапняками і глинами
зустрічаються піщані та глинисті відкладення.
Значна частина землекористування рівнинна з великою кількістю подів. Територія,
яка прилягає до рік Дніпро, Інгулець і Вірьовчина, характеризується хвилястим
рельєфом із розвиненою системою балок.
Подові землі займають 11,5% ріллі. Характеризуються розвинутим гумусовим
профілем потужністю 60 – 70 см, вмістом гумусу 3,0 – 4,5% і глейовим шаром
переважно із глибини 57 – 70 см. Глеєві горизонти подових ґрунтів
характеризуються пониженою водопроникністю, значною вологоємністю за невеликого
запасу доступної для рослин вологи. Ґрунти короткочасно сезонно
перезволожуються, потребують регулювання водно-повітряного режиму.
Підгрунтові води на вододільних плато території району залягають глибше 8 – 10
м. В останні роки, особливо в зоні дії Інгулецької зрошувальної системи,
спостерігається підтоплення окремих дільниць сільськогосподарських угідь
ґрунтовими водами.
Землі центральної експериментальної бази Інституту землеробства південного
регіону УААН, де проводилися основні досліди, розташовані в східній частині
Білозерського району Херсонської області в зоні дії Інгулецької зрошувальної
системи.
Ґрунт дослідної ділянки – темно-каштановий середньосуглинковий
вторинно-осолонцьований мулисто-крупнопилуватий. У гранулометричному складі
дослідного ґрунту переважає фракція крупного пилу (38,1% в орному шарі), тому
вони легко піддаються ерозійним процесам (табл.2.1).
У зв'язку з тим, що полив дослідної ділянки здійснювався водами низької
мінералізації із несприятливим співвідношенням одно - і двовалентних катіонів
(поливні води Інгулецької зрошувальної системи за ДСТУ-2730-94 належать до 2
класу – "обмежено придатні для зрошення"), у ґрунтово-поглинаючому комплексі
орного шару спостерігається підвищений вміст обмінного натрію порівняно з
ґрунтом, що не поливався (табл. 2.2).
Таблиця 2.1
Гранулометричний склад темно-каштанового ґрунту дослідного поля Інституту
землеробства південного регіону УААН, 1975 р.
Генетич­ний горизонт
Глибина відбору зразка, см
Гігроско­пічна вологість, %
Фракції, мм
Сума часток розміром, мм
1 – 0,25
0,25 – 0,05
0,05 – 0,01
0,01 – 0,005
0,005 – 0,001
>0,01
H(e) орн.
10 – 20
1,06