Вы здесь

Науково-методичні основи державного регулювання вищої освіти

Автор: 
Антошкіна Лідія Іванівна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2006
Артикул:
0506U000112
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РоздіЛ 2. ВИЩА ОСВІТА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
2.1. Вища освіта як наукова основа продуктивного людського капіталу
Відповідно до положень статистики до вищих навчальних закладів належать
технікуми, училища, коледжі, інсти­тути, консерваторії, академії, університети
тощо [215, с. 465]. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено
чотири рівні ак­редитації: І – технікуми, училища; II – коледжі та інші
при­рівняні до них заклади; III і IV – академії, університети, інститу­ти,
консерваторії. Згідно цілям даної роботи головна увага буде приділена закладам
III і IV рівня акредитації.
Підвищення ролі інтелектуальної складовою як важливого чин­ника
соціально-економічного розвитку країн зумовлює переосмис­лення значення освіти
в системі економічних відносин. Зокрема, світовий досвід свідчить, що будь-яка
країна за рахунок реоргані­зації національної системи освіти та науки може у
порівняно корот­кий термін стати світовим лідером у відповідній сфері
діяльності. Для цього, природно, повинні бути відповідні фінансові ресурси. У
той же час, країни, які не приділяють достатньої уваги цим важли­вим напрямам
соціально-економічного розвитку, дуже скоро ризикують перетворитися в
депресивні регіони.
Практично всі країни Центральної і Східної Європи мають розвинені системи
освіти, підготовки і перепідготовки кадрів, часто підтримувані багатим науковим
потенціалом, висхідним ще до досоціалістичних часів [128, с.346]. Учені цього
регіону нерідко демонстрували свої видатні досягнення, зокрема, в області
фун­даментальних наук. Виходячи з цього, можна було б стверджува­ти, що
реформування систем освіти і підготовки кадрів не таке пріоритетне в порівнянні
з іншими важливими і невідкладними справами, які вимагають уваги розробників
соціальної політики в умовах жорстких фінансових обмежень, тому перебудова в
даній області могла неначебто і почекати. Але таке рішення з'явилося б
серйозною помилкою.
З моменту появи в 60-х роках теорії людського капіталу економісти розуміють, що
високий рівень освіти і професійної підготовки є надзвичайно важливим чинником
економічного про­цвітання країни. Це знайшло своє підтвердження в
досліджен­нях, проведених Всесвітнім Банком. У них розглядалися причини такого
успіху: високий рівень освіти і професійної підготовки в цих країнах – від
початкової освіти до наукових досліджень – наголошувався як один з ключових
чинників, що відрізняють їх від інших, здавалося б, схожих на них країн.
Але крім економічної конкурентоспроможності, існує й ще одна причина, по якій
варто підкреслити важливе значення освіти і підготовки кадрів у даний час.
Відмова від інвестування в освіту молоді викличе згодом серйозні витрати для
держави і для окре­мих осіб, тому що погано освічені люди складають велику
частину маси безробітних і живуть в бідності, на них доводиться непро­порційно
висока частка державних послуг і державних витрат.
Все це зовсім не зменшує значущість соціальних і культур­них задач освіти.
Система освіти і професійної підготовки безу­мовно виконує надзвичайно важливу
роль в підтримці розвитку такої соціальної поведінки, якою підкреслюється
важливість сво­боди самовираження, соціальної рівності, а також
відповідаль­ності, прав і обов'язків окремих громадян. Вивчення мистецтва,
музики і культури забезпечує збереження і розвиток культурних цінностей і
духовного життя. Дійсно, можна стверджувати, що сама ідея нації покоїться на
загальнонаціональних цінностях, пе­редача, розвиток і збереження яких є
найважливішими задачами системи освіти.
Основна функція освіти – інтеграційна. Це особливо важли­во для України,
оскільки на її території проживають значні етнічні і релігійні меншини, що
породжує певну напруженість в суспільстві. Одержувані в результаті освіти
вигоди є важливою причиною, через яку практично у всіх країнах навчання в
почат­ковій школі безкоштовне. Більш того, економічні, соціальні і культурні
цілі освіти забезпечують взаємну підтримку один одного. Наприклад, активна
участь в економічному розвитку при­пускає розуміння діючих в суспільстві
цінностей. Залучення до мистецтва, його висока оцінка, а також уявлення про
роль гума­нітарних наук може допомогти молоді сформувати систему цінно­стей, що
має величезне значення для справедливого соціального і економічного розвитку.
Ефективніше управління системою освіти і професійної підготовки може визначити
ступінь децентралі­зації, що, у свою чергу, підтримуватиме її творчий характер
і різноманітність, що розглядається як вагомі соціальні задачі як сьогодення,
так і наступної перспективи.
З економічної точки зору функція освіти полягає в тому, щоб озброїти людей
здатністю брати активну участь у форму­ванні національного і особистого
багатства. Успіх даної системи може бути, у принципі, оцінений як ефективність
інвестицій в людський капітал, хоча це і зв'язано із значними труднощами,
пов'язаними з кількісним визначенням тих або інших досягнень.
Країни Центральної і Східної Європи успадковували розви­нені системи освіти і
підготовки кадрів, що є продуктом центра­лізованого планування і політичного
контролю [65, с. 23]. Системи освіти і професійної підготовки, що зазнали
значні зміни після Другої світової війни в країнах, що запозичили радянську
модель, про­довжували впродовж всього соціалістичного періоду підкреслю­вати
значення основ письменності і професійно-технічного на­вчання для так званих
виробничих галузей, нехтуючи розвитком творчого початку, різноманітності, а
також "невиробничих" і іде­ологічно небезпечних тем у соціальних науках. З
деякими варіа­ціями соціалі