Вы здесь

Формування професійної свідомості практичних психологів у системі вищої освіти.

Автор: 
Шевченко Наталія Федорівна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2006
Артикул:
0506U000121
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА ПРОФЕСІЙНОЇ СВІДОМОСТІ
2.1. Теоретичні підходи до визначення свідомості як психологічного феномена
Тема свідомості є однією з найбільш складних і дискусійних, вона не тільки
зберігає впродовж тривалого часу свою актуальність і значимість у рішенні
філософських, психологічних, фізіологічних, соціологічних проблем та задач
осмислення особливостей, умов функціонування й можливостей розвитку, але й
набуває нових смислів у горизонті сучасних знань.
Вивчення проблеми свідомості наразі входить до числа найважливіших наукових
проблем, тому що свідомість є не тільки фундаментальним, але і граничним
поняттям у системі психологічних понять. Філософами, психологами, фізіологами
були представлені різні концепції свідомості, проте впродовж тривалого часу
загальнопоширене поняття свідомості не мало чіткого визначення й механізму
розуміння. Як реальне явище вона важко піддається теоретизації та
об’єктивізації, що знову й знову породжує сумніви у можливості її наукового
пізнання, зокрема, засобами психології. Труднощі теоретизації та об’єктивізації
проблеми свідомості, на думку О.В.Гордєєвої, привели до істотного зниження
зусиль академічної психології, спрямованих на вивчення свідомості [81, с.
111].
Підкреслюючи важливість і необхідність правильного визначення й розуміння
поняття свідомості, В.М.Аллахвердов [8] наголошує на тому, що якщо ключове
поняття – свідомість – визначене погано, то тим гірше будуть визначені будь-які
інші базові психологічні поняття. Проте, на думку Л.М.Мітіної [207], значна
частина традиційних психологічних досліджень свідомості проводилася з позицій
гносеологічного підходу, у рамках пізнавального, суб’єкт-об’єктного відношення,
що у своїх крайніх проявах виявлялося редукцією свідомості до знання суб’єкта
про світ і про себе у світі, заміною реальних відносин людини із світом однією
з її сторін – пізнавальною.
Поняття свідомості в різних гуманітарних науках має різний зміст у залежності
від понятійного тезауруса, у якому воно використовується. Так, у філософському
плані свідомість трактується як граничне поняття філософії як такої. На думку
М.К.Мамардашвілі [194] вона виступає знаряддям, передумовою аналізу, але не у
вигляді досягнутої суми знань, а реалізованої думки та засобу буття. В інших
джерелах зазначається, що свідомість – це форма відображення об’єктивної
дійсності. У такому контексті мова йде про представленість об’єктної й
соціальної дійсності у свідомості суб’єкта. Поняття свідомості при цьому
ототожнюється з імпліцитною картиною світу суб’єкта, із його образом світу.
Філософський підхід, як зазначають Ч.А.Ізмайлов, Е.Д.Шехтер та М.М.Зимачов
[113], у першу чергу, полягає у встановленні відношення свідомості (як
психічної категорії) до мозку (як категорії фізичної) оскільки філософські
концепції визначають свідомість як вищу функцію мозку, притаманну лише людині й
пов’язану з мовленням.
А.Н.Арличов аналізує філософські підходи до узагальнюючої дефініції свідомості,
в яких вона зводиться до визначення через відношення до матерії у трьох
аспектах: у відношенні до суспільства (свідомість є продуктом
суспільно-історичного розвитку), у відношенні до мозку (свідомість є
функціональною властивістю мозку) і у відношенні до об'єкта (свідомість є
ідеальним відображенням дійсності) і висловлює власну точку зору, яка полягає в
тому, що свідомість є функцією не самого по собі мозку, а людини, що взята в
цілому, тобто у єдності її природної та соціальної сутності [17].
Розглядаючи проблему зв’язку психіки й діяльності мозку, Н.І.Чуприкова,
насамперед, указує на необхідність розрізнення двох рівнів психічного – власне
психіки, як широкого родового поняття, й свідомості як її вищого рівня,
пов’язаного з мовою й мовленням. Виходячи з результатів аналізу діяльності
мозку та її специфічно людських особливостей з позицій теорії відображення,
авторка визначила загальну схему процесів, що лежать в основі феномена
свідомості. З виникненням свідомості вона пов’язує дві особливості психіки
людини, які є важливими для подальшого аналізу поняття свідомості: 1)
діяльність відображення перестає обмежуватися безпосередньо доступною органам
відчуттів реальністю і її об’єктом також стає поле можливого; 2) відбувається
безперервний обмін результатами індивідуальної психічної діяльності
відображення між людьми-носіями свідомості [366].
У вітчизняній психології одним із перших у 30-ті роки ХХ століття розгорнуту
концепцію свідомості розробив Л.С.Виготський, котрий намагався визначити
свідомість як істинний предмет психології. Робота над розвитком концепції
привела Л.С.Виготського до визначення структури свідомості через значення та
смисл, а також зумовила визначення проблематики мислення та мовлення як
центральної [73]. Він виділив дві основні характеристики свідомості –
цілісність і системність. Його позиція, яка є принципово важливою для нас, з
цього приводу, була чітко сформульована: “Свідомість розвивається як ціле,
змінюючи з кожним новим етапом свою внутрішню будову й зв’язок частин, а не як
сума часткових змін, що відбуваються в розвитку кожної окремої функції” [72;
365].
У 50-ті роки великий внесок у вивчення проблеми свідомості належав
О.М.Леонтьєву. Установивши соціальний генезис індивідуальної свідомості, він
указував, що свідомість повинна бути зрозумілою не тільки як знання, але і як
ставлення, як спрямованість. Свідомість визначається О.М.Леонтьєвим як
специфічно людська форма суб’єктивного відображення об’єктивної реальності, як
картина світу, що відкривається суб’єкту, в яку вк