Вы здесь

Творчість Пауля Целана як інтертекст.

Автор: 
РИХЛО Петро Васильович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2007
Артикул:
0507U000135
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2

ПАУЛЬ ЦЕЛАН У КОНТЕКСТІ НІМЕЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

2.1. Німецька літературна традиція у творчості Пауля Целана

Пауль Целан, найвидатніший німецькомовний поет другої половини 20 століття, майже все своє життя прожив, як не парадоксально це звучить, поза межами німецькомовного культурного простору (винятком тут є хіба що короткий віденський період, який тривав від січня до липня 1948 р.). Його дитинство та юність проминули в румунських Чернівцях, якийсь час він був радянським підданим, перші повоєнні роки провів у Бухаресті, а решту життя - в Парижі. Незважаючи на такі, здавалося б, несприятливі для літератора (з огляду на постійне мовне роздвоєння) зовнішні обставини, Целан до кінця залишився вірним своїй рідній, успадкованій від батьків і культивованій всупереч відчутному тискові іншомовного оточення, німецькій мові. Основна й естетично найвагоміша частина його літературного доробку - якщо не брати до уваги ранніх спроб румунською чи недавно опублікованого листування з дружиною французькою мовою - написана по-німецьки.
Мова була для Целана не просто інструментом письма, а радше "домом буття" (М.Гайдеґґер) - єдиним скарбом, який уцілів після всіх поразок і катастроф. Німецька мова, яка свого часу стала заручницею в нацистських планах завоювання світу й зазнала при цьому неймовірних втрат, мусила звільнитися від насильно нав'язаних їй спотворень і нашарувань, їй належало пройти важкий шлях очищення. "Вона пройшла через ці випробування. Пройшла через них і посміла знову постати перед нами, "збагачена" цим усім, - говорить Целан у своїй Бременській промові. - Цією мовою я намагався, в ті роки і трохи згодом, писати вірші: щоб промовляти, щоб орієнтуватися, щоб виявляти, де я перебуваю і куди прямую, щоб окреслювати для себе дійсність. Це було, як бачите, дієвістю, рухом, дорогою, це було спробою віднайти напрямок. І коли я запитую себе про сенс цього всього, то, гадаю, я повинен зізнатися, що в цьому запитанні присутнє також запитання про сенс годинникової стрілки" [179, c.38-39].
Поезія, на думку Целана, тісно пов'язана зі своїм часом, який незримо, але невідступно супроводжує кожного поета й накладає свій відбиток на його творчість. У 20 столітті, в епоху ідеологічних протистоянь і кровопролитних воєн, він особливо виразний. Адже нацизм спотворив і викривив не тільки мову, психологію та мораль, він, мовби руйнівний смерч, пройшовся по всій гуманістичній культурі, особливо болісно зачепивши літературу, яка стала ареною політичних та ідеологічних змагань небаченого масштабу. Література, як і мова, була в цих битвах глибоко травмована. Варварське спалення фашистами книг видатних німецьких авторів, їх переслідування за расовою ознакою, виключення інакодумців з так званої "Імперської письменницької палати" тощо є тільки окремими ланками нацистського упослідження німецької культури. Багато німецьких письменників змушені були в той період покинути вітчизну або ж піти у внутрішню еміграцію, чимало з них загинули у фашистських катівнях і концтаборах. Ідеологічні нацистські гасла на кшталт "арійського духу", "крові та землі" девальвували критерії етичних та естетичних цінностей, засмітили мову численними лексичними й синтаксичними покручами. По суті, було розірвано безперервний ланцюг гуманістичного розвитку німецького письменства, і невипадково літературну ситуацію перших повоєнних років характеризували такими промовистими висловами, як "Kahlschlag-Literatur" ("література суцільної вирубки") або "Trummer-Literatur" ("література руїн"). Ці глибокі "карби часу" відбилися на характері творчості багатьох німецьких письменників, проте найболючіше вони зачепили німецькомовних авторів єврейського походження, для яких ставлення до німецької мови було обтяжене ще й психологічним комплексом, який стисло можна висловити місткою формулою "Muttersprache - Mordersprache" ("рідна мова - мова убивць") [152, c.136; 420, c.9].
Пауль Целан належав до піонерів відродження повоєнної німецької літератури, хоча він і не брав активної участі в її організаційних формах, та й загалом тримався осторонь від офіційного літературного процесу. Однак він був одним з найяскравіших новаторів німецької поезії, творчість якого спиралася на майже тисячолітній досвід її попереднього розвитку. Вже в його ранніх віршах присутні ремінісценції "Пісні про Нібелунґів", формули лютерівського перекладу Біблії, відлуння лірики німецького бароко, цитати й алюзії творів класичної та романтичної доби, полеміка з представниками експресіонізму тощо. Словом, як твердить Вівіан Ліска, це були "не тільки німецькомовні, але й породжені німецькою традицією вірші, які повертаються в її лоно й водночас полемізують з нею" [307, c.13]. Навряд чи знайдеться в історії німецької лірики 20 ст. інший поет, який за інтенсивністю інтертекстуальних зв'язків (передусім з німецькою традицією) міг би зрівнятися з Целаном. Проте значно важливішою тут є контроверзійність його поезій, яка засвідчує критичне осягнення літературних феноменів, з якими він вступає в діалог. Говорячи про неабияку літературну насиченість текстів Анчеля-Целана чернівецького періоду, яка виділяє його серед інших німецькомовних буковинських авторів, Б.Відеман-Вольф відзначає її як одну з помітних рис Целанової творчості. "При цьому літературна наснаженість означає не просто орієнтацію на певного класичного автора [...], але й у більшості випадків конфронтацію з відповідною поезією. Літературні запозичення виявляються в Анчеля здебільшого усвідомленими", - вважає вона [424, c.50]. Німецька дослідниця наголошує передусім на здатності молодого поета до продуктивної, креативної взаємодії з усталеними літературними зразками, які сприймалися ним не як священні й недоторкані канони, а як об'єкти живої, безпосередньої розмови з позиції нових, історично зумовлених реалій та уявлень.
Звичайно, що така здатність молодого поета аж ніяк не може вважатися самоочевидною - вона повинна була ґрунтуватися на неабиякій загальній ерудованості, аналітичному склад