Вы здесь

Філософія демократичної державності.

Автор: 
Гаврилов Микола Іванович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2007
Артикул:
3507U000233
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ II
МІРА ДЕРЖАВНОСТІ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ
2.1. Ідеальне начало держави

Розкрити сутність держави можна лише тоді, коли стане зрозуміло, для чого вона утворюється. На перший погляд, щоб дати відповідь на питання, для чого утворюється держава, треба провести ґрунтовний екскурс у минуле людства. Але якщо вдуматися у сенс поставленого питання, то акцент у розгляді проблеми держави можна перенести з генезису на логіку буття держави, тобто на осмислення самої ідеї держави. "Мислячи ідею держави, - зазначав Гегель, - слід мати на увазі не особливі держави, не особливі інститути, а ідею для себе" [129, с. 284]. Інакше кажучи, можна не розглядати, на якому етапі розвитку індивіда в людину виявляється необхідність держави. Для розумного рівня розуміння важливо знати, наскільки людина усвідомлює державність як ідею держави та як вона використовує ідеальне начало держави в процесі своєї життєдіяльності.
У численних слововживаннях терміна "держава" важко виявити його ідеальну реальність, що полягає в державності аналогічно тому, як ідея столу полягає в столовості. У цій аналогії важлива наступна обставина: якщо ідеальність столу проявляється лише тоді, коли він вплетений до сфери життєдіяльності людини, то це тим більше правомірно й для державності держави. Щойно людина реалізує своє ставлення до столу, так у ньому й проявиться залежно від форми цього ставлення та чи інша його ідеальність як матеріального предмета. Без включення до системи координат життєдіяльності людини державність також не має сенсу. Лише включена до параметрів людських відносин ідея держави "оживає", стає "зримою" та доступною для її використання. Щойно розгляд ідеї державності випадає із цієї системи координат, одразу втрачається сутнісна основа державності й усе обплутується феноменологічним павутинням, що знаходить свій поживний ґрунт в описі численних проявів державності держав. Це, безумовно, захоплююче й достатньо вражаюче дійство, але воно мало що означає для розуміння ідеального начала держави.
Людина, проходячи етапи еволюційного розвитку, вирішує проблеми свого буття у світі предметно-чуттєвої реальності. Навколишній світ відбивається в її відчуттях і уявленнях як речовий, матеріальний. На основі відчуттів визнається об'єктивна реальність існування світу, що характеризується поняттям "матеріальність". Багато в чому цим пояснюється зведення поняття реальності до поняття об'єктивної реальності, тобто до матерії в сукупності її видів. Визнаючи факт того, що матеріальний світ є основою існування людини, слід відзначити, що це лише один бік реальності, тому що існування людини крім матеріальної сторони має й ідеальну сторону. Тому поняття реальності означає все те, що існує: і матеріальний світ, і всі ідеальні форми буття, і все, що пов'язане з видимістю прояву буття. Видимість прояву буття позначається як "удавана" та "віртуальна" реальності.
Ідеальне є протилежністю матеріального. Якщо поняття матеріальності характеризує об'єктивне існування світу в речовому вигляді, то ідеальне за своєю природою неречовинне. Якщо матеріальна характеристика буття передбачає зіткнення людини з об'єктивною реальністю через органи чуттів, то ідеальне невідчутне. Формою зв'язку матеріального й ідеального в одне ціле є процес їх прояву та взаємопроникнення одне в одне. Матеріальне проявляється як речова, предметно-чуттєва сторона реальності, ідеальне - як форма цілеспрямованої діяльності людини, форма її активної суспільної життєдіяльності. Так, наприклад, стіл за своїм існуванням, за своїм наявним буттям речовий, "матеріальний", а за своєю сутністю, за походженням, за формою прояву "ідеальний": у ньому втілена ідея "столовості".
У ряді робіт поняття ідеального однозначно співвідноситься зі свідомістю людини. Вихідною основою для такого розуміння ідеального є марксистський тезис про те, що "ідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене до людської голови та перетворене в ній" [303, с. 21]. Сферу ідеального в цьому разі утворюють багатоманітні форми відбиття дійсності в мозку, і розуміння ідеального врешті-решт ототожнюється із психічними процесами. Зв'язок ідеального з мозком людини не лише не прояснює суті "ідеальності" як протилежності "матеріальності", але й за рівнем збагнення ідеї ідеального у філософському плані перебуває дальше, ніж уявлення про нього. У зв'язку із цим Е.В. Ільєнков підкреслював, що "ідеальність взагалі і є в мові філософії характеристикою таких речово-зафіксованих (об'єктивованих, уречевлених, опредметнених) образів суспільно-людської культури, тобто способів, що історично склалися, суспільно-людської життєдіяльності, яка протистоїть індивіду з його свідомістю та волею як особлива "надприрода", об'єктивна дійсність, як особливий предмет, порівнянний з матеріальною дійсністю, як такий, що перебуває з нею в одному й тому ж просторі (і саме тому часто з нею плутають).
Із цієї причини виключно в інтересах термінологічної точності безглуздо застосовувати це визначення до сугубо індивідуальних станів психіки окремої особи в даний момент" [193, с. 40].
Слід також зазначити, що використання поняття ідеального як характеристики реальності світу ускладнюється вживанням одного й того ж терміна для позначення різних значень реальності. Поняття "ідеальне" в повсякденному й науковому планах найчастіше використовується як похідне від поняття "ідеал". Але значення ідеального в такому контексті не збігається зі значенням ідеальності як характеристики реальності протилежної матеріальності. Ідеальне у значенні ідеалу виражає сенс досконалого, що є одним з аспектів прояву ідеальної реальності. За своєю суттю останнє відповідає змісту загального, а не особливого. Ідеальне як протилежність матеріального не стільки характеризує досконалі боки реальності, скільки відбиває весь спектр можливих її проявів у процесі життєдіяльності людини. Як зазначає Е.В. Ільєнков, "ідеальність є характеристикою речей, але не їх природної визначеності, а тієї визначеності, якою вони зобов'язані праці, пер