Вы здесь

Морфологічні закономірності ремоделювання структур тонкої кишки в залежності від вегетативного гомеостазу щурів і за умов отруєння блідою поганкою

Автор: 
Котляренко Лідія Теодорівна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2007
Артикул:
0507U000283
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1. Матеріал дослідження

Наше дослідження виконане на (186) безпородних щурах-самцях репродуктивного віку масою 190-210 г. Тварин утримували на стандартному повноцінному харчуванні віварію. Хворих білих щурів було виключено з досліджень. Усі втручання та забій тварин проводилися з дотриманням загальних етичних принципів експериментів на тваринах (2001). Комісією з питань біоетики Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського (протокол № 10 від 18 квітня 2006 р.) порушень морально-етичних норм при проведенні науково-дослідної роботи не виявлено.
Згідно з поставленими задачами були проведені наступні експерименти (рис.2.1): на 30 щурах вивчено токсичність блідої поганки (екстракту гриба); ступінь токсичності оцінювали за летальністю отруєних тварин; на 49 щурах вивчено функціональний стан типу вегетативної регуляції організму та досліджено морфо-функціональні особливості частин неураженої тонкої кишки цих тварин залежно від їхнього вегетативного гомеостазу; на 53 щурах досліджено структурно-функціональні зміни частин тонкої кишки білих щурів залежно від особливостей вегетативної регуляції організму та за умов отруєння токсинами блідої поганки й виведених із досліду через 24 години після інтоксикації; на 54 щурах досліджено особливості структурно-функціональної перебудови частин тонкої кишки експериментальних тварин з переважанням різного типу АНС при отруєнні блідою поганкою і виведених з досліду через 48 годин від початку експерименту.

Рис. 2.1. Матеріал дослідження.

Щурів отруювали внутрішньоочеревинним введенням екстрактів блідої поганки, отриманих за методом Wieland у нашій модифікації [314], яка полягала в тому, що ураження тонкої кишки токсинами блідої поганки моделювали одноразовим внутрішньоочеревинним введенням екстракту цього гриба в дозі ЛД50 на фоні одноразової ін'єкції розчину мезатону на персиковій олії в дозі 0,05 мг/кг у параартеріальні тканини краніальної брижової артерії.
Бліду поганку збирали у листяно-соснових лісах Тернопільської області. У день збору гриби очищали від механічних домішок, промивали проточною водою та гомогенізували в електроподрібнювачі. До гомогенізату додавали метанол у ваговому співвідношенні 1:10 (гриби : метанол), кип'ятили 30 хв, фільтрували за допомогою водоструминного насосу. Далі метанол випаровували до отримання маслянистої краплі, яку розводили ізотонічним розчином хлористого натрію з таким розрахунком, щоб доза токсину, що вводиться, містилась у 1 мл. Відсутність метанолу в робочому розчині екстракту підтверджували хроматографічним дослідженням. При розрахунках летальних доз виходили з сухої маси грибів. Для цього частину грибів з кожного збору сушили до постійної маси (вміст води у грибах коливався від 92 % до 97 % від сирої маси). Токсичність отрути блідої поганки визначали за методом Кербера [1].
За результатами аналізу пульсограм ми отримали можливість виділити в експериментальних тварин групи з симпатичним, парасимпатичним і врівноваженим типами вегетативної регуляції серцевої діяльності, що стало основою поділу цих тварин на підгрупи в усіх серіях експерименту й контролі.
Найбільш зручним і найпростішим методом поділу для дрібних тварин на підгрупи за станом вихідного вегетативного гомеостазу є вивчення варіабельності серцевого ритму [271, 283, 315-318]. Вивчення інших методик для встановлення вегетативного статусу у дрібних лабораторних тварин є досить проблематичними. Визначення та висновок про вихідний функціональний рівень автономної нервової системи всіх тварин здійснювали за допомогою статистичного аналізу варіабельності серцевого ритму, при проведенні інтервалокардіографії за методикою P.M. Баєвського з співавт. [319]. Для запису електрокардіограм використовували зручні універсальні пластмасові камери [168]. Зняття кардіограми проводили на електрокардіографі ЕК-2Т-02 в одинаковий період доби (з 9 до 11 години ранку), після 5-хвилинного перебування тварини в горизонтальному положенні при спокійному диханні. Нами був вибраний двохвилинний запис, інформативність якого підтверджена дослідженнями як мінімально коректна. Для розрахунку використовували 100 знятих кардіоінтервалів у ІІ стандартному відведенні. В 1996 р. Європейським кардіологічним товариством прийнято стандарти опису варіабельності ритму серця [278], але для зручності ми скористалися тією системою, на якій базується апаратура, що використовувалася в дослідженнях.
Контрольні спостереження були поділені на три групи: 1-а группа включала 19 (38,78 %) білих щурів, де в регуляції серцевої діяльності відмічалася збалансованість між симпатичними та парасимпатичними впливами; 2-а - 9 тварин (18,36 %), де домінував парасимпатичний відділ нервової системи; 3-я - 21 (42,86 %), де відмічено перевагу симпатичних впливів на роботу серцевого м'яза. Розподіл контрольних тварин на приведені вище групи, відображені на рис. 2.2:

Рис. 2.2. Розподіл тварин за типом вегетативної регуляції організму.

Дані пульсометрії контрольних тварин показані в таблиці 2.1. Всестороннім аналізом представлених функціональних показників встановлено, що переважна більшість з них у даних групах суттєво відрізнялися між собою. При цьому математичне очікування в 1-й групі спостережень складало (0,1780 ? 0,0041) с, у 2-й наведена вище величина становила (0,2010 ? 0,0053) с, а в 3-й вона дорівнювала (0,1428 ? 0,0031) с. Необхідно зауважити, що остання цифрова величина статистично достовірно (р