Вы здесь

Становлення нової української літератури в аспекті національної ментальності та біографізму (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко).

Автор: 
Борзенко Олександр Іванович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2007
Артикул:
0507U000416
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ЛІТЕРАТУРА "ЗЛАМУ СТОЛІТЬ" У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Вивчення перехідних етапів літературної історії залишається одним із найбільш перспективних напрямків сучасної філологічної науки, оскільки дозволяє вийти на осмислення важливих закономірностей не тільки літературної, а й ширше - національно-культурної динаміки. Саме тому становлення нової української літератури, яке припало на кінець XVIII - перші десятиліття ХІХ ст., привертає увагу не лише як суто мистецький феномен, а ще й як важливий період формування нового типу етнічної свідомості та національного почуття. У зв'язку з цим розширення контексту сприятиме більш повному розкриттю культурної й ментальної сфери, в якій складалася життєдіяльність української людини перших десятиліть ХІХ ст. - як письменника, так і читача, власне, основного споживача місцевого літературного продукту.

2.1. Сентименталістські тенденції в українському літературному й національно-культурному русі кінця XVIII - перших десятиліть ХІХ ст.
Розглядаючи особливості становлення нового етапу літературного життя, навряд чи припустимо залишати поза увагою історичні та соціальні параметри функціонування української культури, пов'язані, зокрема, з колоніальним контекстом та з відповідними корелятивними процесами між Україною та російським імперським центром. Літературний розвиток виступає тут важливим і чи не ключовим чинником вироблення оптимального механізму захисту і протистояння зовнішній культурній експансії.
Оцінюючи перспективи вивчення нового українського письменства, В. Перетц у 1908 р. висловив дещо контроверсійну думку: "Лихо в тому, що сливе все, що відноситься до ХІХ віку, дуже близьке до нас, і спроби опрацювання літературного матеріалу за сей період хиблять через... суб'єктивність, і тому, що вони, власне кажучи, є творами "публіцистичного пера", вони вже занадто далеко стоять від самого скромного ідеалу науковості" [387, c. 22]. Це застереження не стало, однак, на заваді дослідникам, для яких академізм не асоціювався конче з неприпустимістю суб'єктивного погляду на факти літературної історії. Можливо, найбільш яскравою постаттю серед них був М. Зеров, сам колишній студент В. Перетца, а проте, "ніколи не перціанець" [155, c. 278], який у 1924 р. запропонував суб'єктивну та водночас переконливу версію літературної історії перших десятиліть ХІХ ст. [186]. Її оприлюднення викликало рецензії низки авторитетних учених, серед яких були О. Білецький [52, c. 247-249], С. Єфремов [176, c. 503-506], А. Музичка [342, c. 222-237] та А. Шамрай [554, c. 200-211].
Увагу рецензентів привернула ключова теза, що її запропонував був М. Зеров, - провінціалізм українського літературного життя, принаймні на початковому етапі нового письменства: "Українське простонародне слово в кінці XVIII і на початку ХІХ в. культивувалось і до літературного вжитку пристосовувалось в оточенні провінціального дворянства, середньої руки чиновництва (провінціального та столичного) і сільського духовенства. Ці соціальні групи стоять коло українського слова і пізніше, в третьому та четвертому десятиліттях ХІХ в.; з них виходять і український читач, і український видавець, і український автор (дворяни: Квітка, Гоголь-батько, Гребінка; урядовці: Гулак-Артемовський, Кухаренко, Думитрашків; духовні: протоієрей Писаревський, священик Олександрів, диякон Кореницький). Вся ця дрібна провінціальна публіка живе переважно духовою стравою російської літератури (пригадаймо, якими аматорами російської журнальної лектури були Котляревський або Квітка!), але не задовольняється нею цілком і для повного вдоволення естетичного переходить на "неочищенный слог", народну говірку, таку природну й мальовничу в її устах і під її пером. Анекдот з народного життя, п'єса з сільського побуту, романс, українською мовою складений, ефектна приказка, історичний спогад становлять живу естетичну потребу цієї громади, один із аксесуарів її побуту, оздобу коротких провінціальних сезонів, що припадають на ярмаркові тижні та на час дворянських виборів, розвагу хутірських з'їздів, храмових та іменинних свят. <...>
Можна сказати, без усяких майже обмежень, що побутовий консерватизм та місцевий, кутковий патріотизм - це перша фаза національної свідомості українських авторів доби Котляревського та Квітки" [186, c. 100-104].
Оцінки рецензентів "Нового українського письменства" у питанні провінціалізму поділилися діаметральним чином. На думку О. Білецького й А. Шамрая, "кутковий патріотизм" - саме та природна основа, якій "треба завдячувати причину появи перших творів української літератури" [52, c. 207]. Обидва дослідники виходять з усвідомлення історичних реалій кінця XVIII - початку ХІХ ст., що передбачали певне дистанціювання від попередньої традиції і творення літературного життя ніби заново - на основі нової соціокультурної парадигми.
Неважко помітити, що в рецензії С. Єфремова "хуторянство" і "провінціалізм" теж стають центральним предметом полеміки. Добре розуміючи переконливість логіки М. Зерова, але органічно її не приймаючи, рецензент у "провінціалізмі" письменників початкового періоду нової літератури вбачає інше - "демократизм"; одне слово, не відставання й запізнення, а усвідомлену позицію. "Хуторянство" їхнє, на патріярхальній основі тодішнього побуту засноване, все ж не найбільш, може, характерна їх риса, - підкреслює вчений. - А тим часом за нею зникає та сильна нота демократизму, яка, безперечно, вчувається у писаннях наших письменників дошевченківської навіть доби" [176, c. 506]. До С. Єфремова дуже близький у своїх поглядах А. Музичка, якому важить будь-що довести "тяглість" національної традиції (у дещо спрощеному розумінні цього поняття). Не дивно, що він прагне вивести нову літературу з "великодніх та різдвяних віршів, орацій, інтермедій та інтерлюдій", трактуючи її як "ідеологічний фронт... "козацького народу" [342, c. 225].
Очевидно, що саме "провінціалізм" визначив дискусійні моменти в обговоренні "Нового українського письменства": те, що для О. Білецько