Вы здесь

Табірна проза як літературний феномен ХХ століття (на матеріалі української, російської, білоруської та польської літератур).

Автор: 
КОЛОШУК Надія Георгіївна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2007
Артикул:
0507U000599
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ТАБІРНА ПРОЗА, СТВОРЕНА "СТАЛІНСЬКИМИ" ПОКОЛІННЯМИ В'ЯЗНІВ ГУЛАГУ
2.1. Табірна мемуаристика на східнослов'янських теренах. Провідні конфліктні мотиви

Будь-який слід чи відбиток, будь-який документ чи пам'ятник, будь-який архів можуть бути письмово зафіксовані й закликають до інтерпретації.
Поль Рікер [556, с. 4]
А люди питають:
- Де геніальні повісті?
Де думка епохи, весела й печальна? -
Поїхала у закритому поїзді.
Похована на цвинтарі мовчання.
Ліна Костенко, з циклу "Альтернатива барикад"
Література як свідчення про концтабірну реальність, безумовно, породжена специфічними для новітньої епохи історичними суспільно-політичними проблемами, тоталітарними практиками і - як наслідок - руйнуванням гуманістичних принципів людського світосприйняття, їхнім жахливим переродженням у період панування могутніх ідеологічних систем - комуністичної та нацистської. Сама ж жанрово-функціональна система літератури свідчень вироблена віками писемної культури. Було б доцільним простежити генетичні зв'язки феномену ХХ ст. з подібними йому в попередні епохи "мартирологічними" свідченнями. Однак таке глобальне завдання виходить за межі нашого дослідження.
Зауважимо лише, що не варто приймати версію, за якою початок тюремно-табірної прози відносять до 30-х років минулого століття, посилаючись на знаменитий роман угорського комуніста Артура Кестлера "Сліпуча пітьма" (1939), - є корені набагато глибші. В СРСР книга Кестлера була опублікувана лише в 1988 році на хвилі "перебудови", однак ще в 30-х рр. перекладена десятками мов і зробила широко відомою у світі ту проблему, яка й зараз визначає сутність усієї табірної літератури: протистояння людини і тоталітарної Системи. На думку О. Звєрєва, саме А. Кестлер був першопрохідцем теми про особливу реальність XX ст. - "всесвіт концтаборів", "вибудуваний за законами послідовного й нещадного знелюднення" [256, с. 213]. Книга написана на основі реальних подій (інквізиційні "московські процеси" проти "ворогів народу", котрі відбувалися в кінці 1930-х рр. і широко "висвітлювалися" радянською пресою, у результаті країна була охоплена масовим психозом класової ненависті), але за жанром це белетристика. Тим часом уже в довоєнний час формувався і швидко зростав великий масив літератури власне документальної; у 20 - 30-х рр., як уже згадувано, з'явився й термін "література факту", і чимало фактів такої літератури постало саме на ґрунті тюремно-табірної тематики. Важливим видається врахувати в їх аналізі кілька аспектів.
По-перше, nonfiction цієї тематики виникає як результат спеціальної авторської настанови - свідчити правду про злочини, масові людські жертви, екстремальні події й екстремальний досвід виживання в них. У переважній більшості європейських національних літератур ХХ ст. можна виявити спільний ряд історичних подій, до яких звертаються автори новітніх текстів-свідчень; стан суспільного дискурсу щодо них може бути показником відкритості / демократичності суспільства і зрілості суспільної думки.
В Україні це такі теми: 1) Перша світова війна - в український літературознавчий дискурс лише віднедавна входять дослідження окремих вітчизняних феноменів цієї тематики, наприклад "повісті-поеми" Осипа Турянського "Поза межами болю" (написана 1917 р., в основі - реально пережитий автором-солдатом полон); 2) революції і громадянські війни - в Україні свідчення доби національно-визвольних змагань 1917 - 1922 рр., як-от талановитий документальний "роман" Юрія Горліс-Горського "Холодний Яр" (1936), фактично не досліджені; публікації свідчень з'явилися лише в 1990-ті рр. [див., напр.: 355]; 3) голодомори / геноциди - щодо цієї рубрики можна сказати те ж саме; 4) Друга світова війна - документально-літературних свідчень в Україні чимало, але їхня царина й дослідження її засмічені ідеологічними міфами; 5) свідчення Голокосту - присутні в дискурсі й пов'язуються з попередніми темами у свідомості широкого кола українців лише віднедавна58; 6) репресії проти дисидентів - останнім часом українські мемуарні пам'ятки на цю тему з'явилися рясно й обговорюються у межах так званого шістдесятницького дискурсу; 7) емігрантські поневіряння - свідчення про них аналізуються в межах дискурсу емігрантської літератури. Поза табірною тематикою з усіх перерахованих частково знаходяться хіба тексти цієї останньої рубрики та ще найновіша тематична група - про Чорнобиль.
По-друге, nonfiction за своєю природою є комплексом жанрів, котрі постають спонтанно, є дискретною, текучою, нечітко окресленою множиною текстів, значно відмежованою в дискурсі від белетристичної літератури і критики, однак так само й від політичних дискусій, мас-медіа, історіографії і т. п. Вони продовжують залишатися "білою плямою" нашої культури не випадково - сама теоретична база досліджень мемуаристики досить мало розробляється. До того ж тематика nonfiction ХХ ст. перебуває в межах "табуйованих місць та 'мертвих' зон", як зазначає Т. Гундорова, бо відновити повноту національного канону лише друкуванням того, що не друкувалося раніше, не вдається: "Наприкінці 1990-х стало зрозуміло, що "білі плями" - це не лише невідомі автори й невідомі тексти, але й нові способи інтерпретації. Отже, треба деконструювати ті ідеології, які лежать ув основі минулих процесів каноноутворення" [177, с. 35]. Для українського літературознавства, що намагається це зробити останнім часом, найбільш табуйованою зоною виявилася саме радянська доба. "Прикметою українського постмодернізму стала амнезія щодо соцреалістичної літератури..." [там само, с. 36].
Кожна нова епоха, принаймні в новій історії людства, дає зразки нових поетикальних форм, жанрових різновидів та яскраво індивідуальних стилів у царині документалістики й мемуаристики. Однак вивчення комплексів літератури факту - особливо з радянських часів - для вітчизняного літературознавства є завданням на майбутнє. На основі яких методологічних засад розглядати конкретні тексти, як їх відбирати - це і є визначальним етапом фо