Вы здесь

Шляхи розвитку духового музичного мистецтва в Україні (від витоків до початку ХХ століття)

Автор: 
Богданов Валерій Олександрович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2008
Артикул:
0508U000108
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. ДУХОВЕ ІНСТРУМЕНТАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНИ
В ПЕРІОД РОЗВИТКУ МУЗИЧНОЇ ГРАМОТНОСТІ Й ОСВІТИ
(ПЕРША ПОЛОВИНА ХV — ПЕРША ПОЛОВИНА XIX СТ.)
Історичний шлях українського народу — це шлях важкої й напруженої боротьби. Для
мешканців південно-західних земель колишньої Київської Русі, які з XIV ст.
почали називатись у літописах «Окрайною» (другий варіант — «Украйною»),
склалися тяжкі умови внаслідок міжусобиць, що їх породив початок феодальної
роздрібненості, монгольської навали, що призвела до зруйнування Києва і інших
політичних і культурних центрів, нападів литовських, польських, угорських і
молдавських феодалів, наскоків султанської Туреччини і кримсько-татарського
ханства.
Після довгої і напруженої боротьби з місцевим населенням їм вдалося зламати
опір і наприкінці XIV ст. загарбати українські землі. Так, Східна Волинь,
Поділля, Київщина і Чернігово-Сіверщина увійшли до складу Литовського
князівства. Галичина й Західна Волинь відійшли до Польщі, Закарпаттям оволоділа
Угорщина, Буковиною — Молдавія. З того часу дедалі посилювався гніт іноземних
феодалів в Україні. Коли ж у XVI ст. (1569) Литва й Польща утворили одну
феодальну державу — Річ Посполиту, гніт цей став нестерпним, виявляючись не
тільки в галузі соціальній і політико-економічній, але й культурній. Польща
прагнула остаточно уярмити український народ шляхом денаціоналізації і
закріпачення. Турецько-татарські загарбники вбивали або ж забирали у полон
українців для продажу у рабство.
З другої половини XVI ст. феодальна пансько-шляхетська Польща прагне дедалі
більше закріпачувати й закабаляти не лише селянство, але й українське населення
міст, які починали відігравати значну роль в економічному й культурному житті
країни. Більша частина маєтної верхівки України — українські феодали, частина
шляхти, купецтва, представників вищого православного духівництва — зраджувала
інтереси народу, виступаючи проти нього разом з іноземними загарбниками і
пригноблювачами.
Не бажаючи підкорятися феодальному закріпаченню, люди повставали проти панів,
тікали в малонаселені південно-східні степи України. Так поступово формувалося
козацтво, центром якого з середини XVI ст. стала Запорізька Січ. Як відомо,
вона відіграла значну роль в історії визвольної боротьби українського народу.
У боротьбі проти ворогів об'єдналися сільське й міське населення: селянство,
козацтво, міщанство. За таких умов захист православної віри, опозиція
католицизмові й унії ставали однією з форм політичної боротьби. Народний гнів
вилився у масові повстання проти гнобителів, серед яких найбільш значними були
селянсько-козацькі повстання XVI — початку XVII ст., очолювані К. Косинським
(1590-1593), С. Наливайком (1594-1596); Т. Федоровичем (Трясилом, 1630), Я.
Остряниним (Остряницею,1638).
У середині XVII ст. розрізнені стихійні вибухи народного гніву перетворилися на
всенародний рух, який очолив видатний державний і політичний діяч України
Богдан Хмельницький. Виразник споконвічних сподівань українського народу, він
привів його до видатних перемог над ворогом.
В одному з віршів, складеному в період суспільного піднесення, викликаного
всенародною боротьбою, гетьман Б. Хмельницький прославляється так:
"Непереможний Богдан Хмельницький, могутній володар,
Винищив лютих панів в межах своєї землі,
Мужній, незламний герой багатостраждальну отчизну
Від ворогів захистив-лютих, підступних панів..." [309, c.283].
У результаті російсько-польської війни 1654-1667 pp. лівобережні землі, Київ і
його околиці, Запоріжжя закріплюються під зверхністю московських самодержців.
Східна Галичина, північна Київщина, Волинь знову потрапляють під владу Польщі.
Поділля захоплює Туреччина. Південна Київщина й Брацлавщина, розорені воєнними
діями і постійними польськими й турецько-татарськими набігами, стають майже
безлюдною нічийною зоною. Триває напружений опір татаро-турецькій експансії
(російсько-турецька війна 1677-1681 рр.)
Але навіть у цих тяжких історичних умовах здійснювалося формування української
народності, розвиток і становлення її національних особливостей, мови й
культури, зокрема народної музично-поетичної творчості. Центром формування
української народності на той час були області, які прилягали до середньої
течії Дніпра, — Київщини й Переяславщини, а також Волинь, Поділля, Галичина.
Саме тут найбільше розвивалися традиції давньоруської культури, і на цій основі
поступово виникали й зміцнювалися національні риси українського мистецтва,
літератури, музики.
Винятково складним у цих історичних умовах був шлях розвитку української
музики. З одного боку, як витікає з усього викладеного вище, вона перебувала в
найскладніших умовах, що, звичайно, гальмувало її поступальний розвиток. З
іншого боку, історична ситуація, що склалася, тісні контакти з Литвою й
Польщею, а через них і з іншими державами Заходу, сприяли проникненню на
територію України деяких досягнень європейського музичного мистецтва тієї
епохи, зокрема, зародків музичної освіти, шкільного театру (через братства),
традицій організації музичних цехів і капел, що відіграло певну роль у
підготовці наступного розквіту музично-громадського життя в Україні. Але цей
процес здійснювався різними шляхами.
Можна вважати, що в Україні у цей складний час практикувалась як сольна, так і
ансамблева гра на духових інструментах. Про це, хоча й побіжно, свідчить
Київський псалтир, який було відтворено на замовлення єпископа Михайла
київським протодияконом Спиридонієм у 1397 р. Сюжети малюнків псалтиря не
тільки канонічні (запозичені з тодішнього іконопису), але й побутові, батальні,
історичні, пейзажні й алегоричні, у них всебічно відображено життя й світогляд
су