Вы здесь

Інформаційна політика держави в контексті глобалізації

Автор: 
Старіш Олександр Григорович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2008
Артикул:
0508U000323
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СИСТЕМОЛОГІЯ У ФОРМУВАННІ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ
ТА ЇЇ ІДЕОЛОГІЇ
§ 2.1.Інформаційний підхід – основа критеріїв виміру
соціально-політичних відносин
Сьогодні в науці існує досить велика кількість методів і технологій дослідження
соціальних систем і процесів глобального розвитку, кожний з яких має свої
позитивні й негативні сторони. Однак, у зв’язку з тим, що, як указує С.
Расторгуев: «Формально на людство можна дивитися як на інформаційну систему, що
самонавчається, і яка складається з елементів-людей, між якими існує
інформаційна взаємодія... Формально на мозок окремо взятої людини можна
дивитися як на інформаційну систему, що самонавчається, що складається з
елементів-нейронів, між якими існує інформаційна взаємодія... При цьому
елементи систем іноді гинуть, іноді народжуються, і те, і інше приводить до
зміни інформаційних зв’язків...» [1, с. 213], а «з аналізу змісту сучасних
загроз національної безпеки ... випливає, що механізми забезпечення
національних інтересів по своїй сутності носять інформаційний характер...»
[45], виникла проблема формалізації формату й інструментарію нового методу
досліджень.
Системний підхід до дослідження позначених проблем дозволив виявити ще один
метод дослідження – інформаційний, котрий застосовує деякі елементи традиційних
методик і привносить свої власні елементи, а фундаментом інформаційного методу
досліджень є ноосферна парадигма інформації й, як наслідок, ноосферне уявлення
систем.
2.1.1.Ноосферне уявлення систем.
Перш, ніж ввести поняття система, необхідно представити певний набір угод, які
б визначили формат поняття, що вводиться. Практична неприйнятність традиційного
підходу до управління в умовах неможливості створення точної алгоритмічної
моделі об’єкта змушує дослідників відходити від апарата критеріальних рішень
убік пошуку нових шляхів вироблення керуючих рішень. Традиційно такий пошук
здійснюється по двох напрямках, які не завжди обґрунтовано відносять до
інтелектуальних:
– корекція процедури автоматичного прийняття рішень за рахунок використання
різних методів компенсації погрішностей функціональної моделі для систем
автоматичного управління;
– принципова заміна для системи управління поняття «автоматична» на поняття
«автоматизована» система, тобто яка включає в себе оптимізаційні алгоритми
прикладної математики й людини, як пристрій для прийняття рішень.
В найпростіших випадках ці напрямки є цілком прийнятними для проведення
досліджень, однак для багатоскладних об’єктів необхідна якість управління «може
бути досягнута тільки за рахунок використання контекстно-залежних мов їхнього
подання й систем управління, які здатні працювати з такими мовами» [113, с.
95].
Застосовувана в роботі термінологічна база припускає розгляд поняття
контекстно-залежної мови, як мови, зміст будь-якої сукупності пропозицій якої
може бути залежним від попереднього висловлення на цій мові. Відповідно,
поняття «контекст» визначається в його класичному змісті – локалізованої в
просторі й часі сукупності висловлень і термінів, що визначає поточне значення
терміна, подібно тому, як у мовознавстві контекстом називають лінгвістичним
оточенням мовної одиниці. В принципі, тут важливо дати поняття
контекстно-залежного визначення, що будується на підставі знання зв’язку
обумовленого з поточним контекстом, у якому він уживається. Тобто мовне подання
інформації на вході, усередині й на виході інтелектуальної системи в загальному
випадку є контекстуальним.
Зазначене означає не тільки самостійну область існування теорії інтелектуальних
систем управління, але й певне значеннєве навантаження, яке ця теорія покладає
на поняття «інтелектуальність» і основні терміни, включаючи й нове –
інформаційне, але не сигнальне поняття парадигми управління. Отже, що ж
необхідно розуміти під термінологічним змістом саме інтелектуального
управління? Для інтелектуальної системи управління, як динамічної системи, тут
принципово важливо відзначити наступне. Тому що інтелект – це процес, а під
інтелектуальною системою розуміється довільне інформаційне джерело, то
термінологічно «властивість інтелектуальності» є синонімом факту автоматичного
(властиво, зсередини системи) управління собою або деякою іншою системою. Крім
того, «управління... це ніщо інше, як посилка повідомлень, які ефективно
впливають на поведінку одержувача» [114, с. 87]. Ефективність тут означає, що
мова споконвічно йде про активну систему оцінки результатів – контекстуальну
взаємодію. Тобто досить сказати «інтелектуальна система», як стає зрозуміло, що
мова йде про управління. Отже: система є довільна сукупність елементів,
називаних підсистемами або елементною базою й, у свою чергу, які можуть бути
системами.
Це визначення принципово відрізняється від класичного тим, що в ньому не
зазначена необхідність взаємозв’язків елементів. Чому не зазначена?
В форматі всесвіту як системи факт існування таких взаємозв’язків практично
доведений [115], тому, яку б сукупність із довільного рівня й/або рівнів
організації речовини всесвіту не почати розглядати, між елементами такої
довільної сукупності завжди присутні як вертикальні, так і горизонтальні
взаємозв’язки.
Системою управління в загальноприйнятому розумінні така система стає тільки
після виявлення деяким спостерігачем взаємозв’язків між виходами й входами
складових її елементів, які, у свою чергу, характеризуються власними
параметрами. Таким чином, управління, по визначенню інтелектуальної системи,
залежить від знань, оцінка яких можлива тільки через індивідуальний фільтр
інформації, створений суб’єктом у собі як ІОС.