Вы здесь

Теоретичні проблеми контрольної функції парламенту України

Автор: 
Майданник Олена Олексіївна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2008
Артикул:
0508U000434
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ II. ПАРЛАМЕНТСЬКИЙ Контроль у СИСТЕМІ державноГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ
2.1. Загальна характеристика державного контролю та його види
На всіх етапах історичного розвитку суспільства таке явище, як влада завжди
було об'єктом пильної уваги та домагань. Протягом віків людство формувало своє
ставлення до влади. Вихідним і визначальним при цьому в решті решт стало
положення, згідно із яким державний союз покликаний слугувати забезпеченню
природних і невід'ємних потреб людини, а народ визнавався єдиним джерелом
влади. На основі зазначених положень сформувалася концепція, за якою держава
виступає не як володар суспільства, а як його захисник.
Якісні та структурні ознаки й характеристики влади обумовили виділення окремих
її гілок – законодавчої, виконавчої і судової.
Ш. Л. Монтеск'є – загальновизнаний теоретик концепції поділу влади стверджував,
що поєднання всієї повноти влади в одній особі або в одному органі державної
влади завжди буде призводити до сваволі. Він зазначав, що всі три зазначені
гілки влади мають бути відносно незалежними, мати свою чітко визначену
компетенцію. За Монтеск'є, перша влада – законодавча – видає і скасовує закони,
друга – виконавча – відає зовнішніми зносинами і забезпечує безпеку держави,
третя – судова – карає злочинців та стримує зіткнення двох перших влад. Судова
влада при цьому може виконати дане призначення тільки за умови її самостійного
існування. Якщо ж вона об'єднана із законодавчою владою, життя і свобода
суб'єктів наражатимуться на свавільний контроль, суддя тоді перетворюється у
законодавця. Якщо ж вона об'єднана з виконавчою владою, суддя може чинити з
усією люттю гнобителя [104 Монтескье Ш. О духе законов. – СПб, 1900. – С.
156.].
На думку Ш. Монтеск'є, "щоб створити помірне правління, треба вміти комбінувати
влади, регулювати їх, приводити в дію, це такий шедевр законодавства, який
рідко вдається виконати випадку і який рідко дозволяють виконати розсудливості"
[105 Боботов С.В., Жигачев И.Ю. Введение в правовую систему США. – М., 1997. –
С. 38 – 39.].
Михайло Петрович Драгоманов підтримував і відстоював ідею поділу державної
влади, як одну із неодмінних умов досягнення Україною державної незалежності.
Відстоюючи цю ідею, М. Драгоманов обґрунтовує положення про те, що здобуття
незалежності і процес державного будівництва в Україні тісно пов'язаний з
наявністю законодавчо закріплених прав і свобод людини. Найважливішою ж умовою
реальності прав людини, їх гарантованості М. Драгоманов вбачає у поділі
державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, у чіткому розмежуванні
компетенції між окремими гілками державної влади, у наявності розвинутого
місцевого самоврядування, у конституційному закріпленні основних прав і свобод
людини. Тільки при цій умові, вважав М. Драгоманов, можна сподіватися на
"правління законів" а не на правління людей [106 Андрусяк Т. Теоретичні основи
прав людини в працях М. Драгоманова // Право України. – 1993. – № 1.]
Світова практика державного будівництва свідчить про те, що найбільш
оптимальною організацією державної влади є побудова і функціонування її за
принципом поділу на самостійні гілки влади. Зміст ідеї поділу влади полягає у
децентралізації державної влади та її поділі в залежності від функціонального
призначення на законодавчу, виконавчу та судову гілки. При такому поділі,
діяльність кожної із трьох гілок влади стримується і урівноважується, у
визначених законом межах, останніми двома гілками державної влади. Отже,
організація і функціонування державної влади у відповідності до принципу поділу
влади здатна забезпечити найбільш оптимальну побудову державного механізму на
основі системи стримувань і противаг.
Розглядаючи принцип поділу влади, В. Е. Чиркин зазначає, що цей принцип
виступає у якості складової демократії, його практична реалізація становить
цінний досвід контролю держави з боку громадянського суспільства, оскільки
суспільство найбільш здатне контролювати таку владу, яка розділена і частини
якої у певній мірі протистоять одна одній [107 Чиркин В. Е. Разделение властей:
социальные и юридические аспекты // Сов. гос. и право. – 1990. – № 8. – С.
3.].
На основі наведених положень сформувалася теза про те, що демократія - це
скоріш не гармонія влади, а суворий її поділ у межах повноважень органів, що
представляють державну владу і через які вона реалізується. Реальне й ефективне
здійснення державної влади забезпечується через виділення основних функцій,
форм, способів та видів діяльності держави, поділ державної влади на
законодавчу, виконавчу та судову гілки. Досягнення найбільшої ефективності в
управлінні суспільними і державними справами забезпечується при діалектичному
поєднанні принципу концентрації влади з принципом її поділу.
Утвердження України демократичною, правовою, соціальною державою, якою вона
проголошена в Конституції України, обумовлює, поряд із іншими чинниками,
необхідність такої її структурно організаційної побудови, при якій
забезпечувався б належний розподіл сфер діяльності держави та чіткий розподіл
функцій і компетенції між державними органами, що здійснюють функції державної
влади. У статті 5 Конституції України регламентуються основні питання щодо
визначення форми державного правління в Україні, форм і гарантій здійснення
суверенної влади народу. Встановлено, що:
"Україна є республікою.
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює
владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого
самоврядування...". У статті 6 Конституції закріплено визначальний принцип,
який лежить в основі організації і функціонування державної влади