Вы здесь

Специфіка тексту філософського роману ХХ століття.

Автор: 
Герасимчук Валентина Андріївна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2008
Артикул:
0508U000453
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ТРАНСТЕРИТОРІАЛЬНІСТЬ ТЕКСТУ:
КОРЕЛЯЦІЯ CВІТОГЛЯДНО-ТЕОРЕТИЧНОГО ТА ХУДОЖНЬОГО
Текст філософського роману ХХ ст. в усіх своїх структурно-смислових, наративних
модифікаціях, схемах художнього смислотворення – лінійному (бінарному),
параболічному чи дискретно-дискурсивному – постає багаторівневим явищем,
своєрідним палімпсестом, де в різних модусах реалізуються і проявляються
авторські інтенції, що формують і творять художній, інформативний, пізнавальний
зміст тексту та його естетичні характеристики, зорієнтовані на читацьке
сприйняття. Кожний дослідник, виходячи із нерозривного зв’язку суб’єктивного та
об’єктивного чинників тексту, у своєму намаганні інтерпретувати чи
переінтерпретувати смисловий континуум тексту, виокремлює ті чи інші смислові
пласти, вилаштовуючи свою лінеаризацію (лінійну перспективу) його загального
художньо-концептуального смислу. На нашу думку, в тексті філософського роману в
експліцитній та імпліцитній формах можна “розокремити” такі його основні
наративно-смислові пласти – філософський, художній, есеїстський і з певними
застереженнями – нехудожній, але не в контрадикторному до художнього пласту
сенсі, а в більш м’якому, контрарному (“не виключаючи третього”). Інтерпретація
тексту з погляду поєднання в ньому різних типів (зокрема, філософського,
теоретичного і художнього) мислення та їх художнього вираження надасть нам
можливість розгорнути і проаналізувати посутні ознаки тексту філософського
роману, з’ясувати через них його специфіку як певної модифікації літературного
жанру та явища культури.
2.1. Філософські проекції тексту філософського роману
Cвітоглядні та художні пошуки культури ХХ ст. одразу прилучили до свого кола і
філософський роман, жанрова специфіка якого апріорі орієнтована на щоразу нове
і глибинне осягнення основ буття людини. Зміна на початку ХХ ст.
філософсько-антропологічної, відтак культурологічної парадигми не позбавила
культуру її спрямованості на розв’язання чи бодай осмислення глобальних проблем
сучасності впродовж усього ХХ ст.– спочатку на мажорну підтримку ідеї прогресу
в усіх його науково-технічних варіантах, а зсередини століття – на
конституювання проблем виживання людства на ґрунті визнання загальнолюдських
цінностей та створення різних “філософій життя” людини у відповідь на її
екзистенційну розгубленість перед ним. І нарешті, під завісу ХХ ст., культура
робить спробу інтеґрувати зусилля у протистоянні з антикультурою, з її
аксіологічною невизначеністю, з тим, щоб твердо усталитися стосовно такої
нагальної на сьогодні біосферної концепції, проголосивши вже тільки її
останньою “філософією життя” уже в прямому недвозначному сенсі.
Отже, ХХ ст. насправді акумулювало у своєму часі стільки філософських
проблемних вузлів, скільки, напевне, усі попередні століття разом узяті. І
філософія, і художня література в її жанровій модифікації – філософському
романі – водночас заповзялися до розплутування цих вузлів. Тим паче, що
філософсько-гносеологічна і культурологічна настанова двох форм пізнання світу
і його відображення багато в чому споріднені. І філософія як спосіб і форма
духовної діяльності, і філософський роман як художньо-образна форма відтворення
тих самих духовних сфер належать до спільної духовної культури. Крім того, і
філософія (у процесі філософського пізнання світу), і філософський роман (у
процесі художньо-філософського його осягнення і відображення), осмислюючи і
переосмислюючи ті споконвічні “тринадцять” проблем (Б.Рассел), що над ними із
розпачливою затятістю Сизіфа майже безрезультатно спрадавна б’ється людство, і
самі спричинюються до появи дедалі нових, але так само основоположних для
людини проблем. Проте найістотнішим з них і для філософії, і для філософського
роману було і залишається почуття переживання універсальності і цілісності
світу, до якого людина як його неод’ємна часточка звертається з таким самим
онтологічно одвічним, як і нерозв’язним – у чому ж сенс буття і головне сенс
буття людини? І навіть, коли йдеться про плюралістичну, множинну картину світу,
репрезентовану в художніх текстах другої половини ХХ ст., де, здавалося б,
питання про сенс буття відпадає саме собою, перетворюючись на питання про його
абсурдність, філософський роман (надто екзистенціалістський) продовжує
осмислювати цю абсурдність світу з тим, щоб надати їй суб’єктивного сенсу, хоча
б у формі літературного тексту як своєрідного космосу чи хаосмосу (Дж.Джойс),
сам текст відтак стає сенсом абсурдного світу. Висока місія культуротворчості в
широкому антропологічному, аксіологічному і онтологічному сенсі –
“впорядкування хаотичного” – є ваговитою спонукою до творення тексту особливої
мови, мови художньої і філософської водночас, своєрідної художньої філософії як
особливого способу мислення, актуалізованого в різних типах філософування, що
найрельєфніше і найпрозоріше проявляється на філософському рівні тексту роману,
в його філософських проекціях. Наділені талантом літератора автори художніх
філософій творять філософський дискурс, висловлюючи “фахові” контемпляції,
глибокі розмірковування щодо посипаних сріблом вічності питань, які часто і не
потребують відповідей через свою нерозв’язність. Зокрема А.Камю, обтяжений
метафізичними розмислами, дійшов висновку, що за межами, власне, філософського
осягнення світу, залишається надто багато ірраціональних знань про людину і
світ. Відтворити цілісну картину раціонального та ірраціонального буття людини,
на його думку, може лише синтез літератури і філософії [Див.: 245], тому що
філософський наратив відбиває переважно дискретно-дискурсивний тип мислення
(хоча філософія