Вы здесь

Якість життя населення України: теоретико-методологічні основи суспільно-географічного дослідження

Автор: 
Гукалова Ірина Володимирівна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2008
Артикул:
3508U000475
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНОЇ ОЦІНКИ ЯКОСТІ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ
2.1. Якість життя населення як передумова і наслідок збалансованого розвитку
країн та регіонів
Універсальний характер концепції ЗР [1 Існують різні переклади з англійської
терміну ”sustainable development”, в даній роботі ми вважаємо за доцільне
оперувати терміном «збалансований розвиток», який є найбільш обґрунтованим.],
її здатність інтегрувати як окремі галузі науки, так і світове співтовариство в
цілому, обумовлюють високий інтерес до неї як до об’єкту прискіпливого
вивчення. Про неформальне сприйняття її в світі в якості мобілізуючого підходу
до вирішення найгостріших цивілізаційних конфліктів сучасності свідчить
відсутність на сьогоднішній день достойних їй альтернатив [110].
У доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку на чолі з
пані Г.Х.Брундланд, яка була проголошена на Генеральній асамблеї ООН у 1987 р.
[161] і започаткувала інтенсивне обговорення і сприйняття концепції ЗР, ще не
розглядали питання наукових передумов виникнення і фундаментального
супроводження цієї концепції. Враховуючи цілі авторів концепції на той час, це
ні в якому разі не можна вважати її недоліком. Однак згодом для географів
осмислення власних теоретико-методологічних напрацювань, як і можливих шляхів
розвитку географії, в руслі актуалізації концепції ЗР становитиме значний
академічний інтерес. В цьому зв’язку доцільно звернути увагу на два напрями, що
домінували в географії і суміжних науках у 1960-ті–1980-ті рр.: концепцію
раціонального природокористування [15, 18, 142], яка набула значного розвитку
саме в рамках шкіл радянських географів, і так звану гуманістичну концепцію
дослідження територіально-суспільних систем [53], яка у нас була спрямована
більше на вивчення умов життя, а в західній соціальній географії вже фактично
являла собою оцінку його рівня та якості.
Теоретично концепцію раціонального природокористування обґрунтували як
фізико-географи (Д.Л.Арманд, О.М.Маринич та ін.), так і представники
економічної географії (В.О.Анучін, Ю.Г.Саушкін та ін.). Завдяки розвитку цієї
концепції в географії відбувалося становлення таких нових напрямів як:
географія міст (геоурбаністика), медична географія, рекреаційна географія,
ландшафтна екологія, соціальна екологія тощо. У наукових працях щодо
природно-господарського районування (Ю.Г.Саушкін, О.М.Маринич та ін.),
просторових закономірностей природокористування (І.В.Комар, Г.О.Приваловська,
Т.Г.Рунова та ін.), економічної оцінки природних ресурсів (О.О.Мінц,
В.П.Руденко та ін.), конструктивно-географічних досліджень і проблем
комплексного розвитку території (І.П.Герасімов, В.С.Преображенський,
М.М.Паламарчук, М.Д.Пістун, І.О.Горленко, Л.Г.Руденко та ін.) вже на початку
1990-х рр. було наведено достатньо аргументів на користь інтеграції різних
напрямів географічної науки і здійснено організоване зусилля зрозуміти єдність
людини і природи, а також одночасно і географічне різноманіття цієї єдності, що
стало потім центральною ідеєю впровадження концепції ЗР в географічні
дослідження.
Факт домінування у 1980-ті роки природничої складової в дослідженнях географів,
на відміну від порівняно більш динамічного розвитку за кордоном
соціально-географічного (суспільно-географічного) напряму [110], слід оцінити
загалом позитивно. Це допомагає і зараз формулювати висновок про збереження
природних основ існування людства як основу майбутнього поступу суспільства у
цілому і України зокрема. Комплексне вивчення проблем екологічної безпеки
будь-якої території має проводитися як вивчення цілісної геосистеми, яка є
частиною глобальної системи. Розуміння сутності і формалізація умов ЗР у
вигляді балансу соціальної, економічної та природно-ресурсної регіональних
компонент при швидко мінливих зовнішніх умовах є ключовим для розвитку
територіальних систем в сучасних умовах. Навіть гуманітарний вимір і широке
тлумачення ландшафтів, соціальна зумовленість та екологічна виправданість
будь-якої адміністративної діяльності (в т.ч. адміністративно-територіальної та
інших реформ) стають предметом осмислення природознавців [196].
Водночас завдання науки потребують глибшого осмислення суспільної тематики,
особливо за умов сучасної трансформації суспільних відносин, урбанізації і
глобальних перетворень. Актуальним завданням сьогодні є надання уваги іншому
напряму досліджень – еколого-економічним і соціальним аспектам ЗР
територіально-суспільних систем, оцінці соціальної ефективності розвитку
економіки, а, отже, – розробці і суспільно-географічному осмисленню не просто
умов, але й ЯЖН. На цьому шляху в Україні вже закладено перші фундаментальні
цеглини працями З.В.Герасимчук, І.О.Горленко, М.І.Долішнього, Н.П.Лебідь,
Е.М.Лібанової, С.А.Лісовського, Л.М.Нємець, Л.Г.Руденка, М.І.Фащевського та ін.
Однак питання теоретико-методологічного обґрунтування ЯЖН, як і її інтегральна
оцінка на рівні регіонів України, досі залишається відкритим. Найближче до
розуміння проблем ЯЖН географи підійшли у своїх роботах з проблем ЗР регіонів
України [54, 61, 134, 164]. Зокрема, ще в 1994 р., визначаючи одинадцять
основних напрямків дослідження ЗР території, в їх основний зміст було закладено
ґрунтовні поняття щодо рівнів економічного і соціального розвитку, спільного
дослідження соціально-економічного і екологічного розвитку з метою аналізу
територіальної диференціації ЯЖН [215].
Домінування за радянських часів розуміння ЗР через переважно економічні
показники викликало розробку системи балансів (натуральних і вартіс