Вы здесь

Толерантність в процесі становлення молоді в умовах полікультурного середовища

Автор: 
Грива Ольга Анатоліївна
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2008
Артикул:
0508U000591
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ ТОЛЕРАНТНОЇ ОСОБИСТОСТІ ЯК ПРОБЛЕМА ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ
2.1. Філософсько-освітній зміст поняття “полікультурність”
Поняття “толерантність“ ми розглядаємо в тісному зв’язку з категорією
“полікультурість“, тому що полікультурність створює особливі умови, в яких
розгортається формування толерантності сучасного підростаючого покоління. Деякі
вчені як синонім до “полікультурності”, вживають терміни “багатокультурність“
або “мультікультурність“ (Г.Д. Дмитрієв, І.С. Дробіжева, І.С. Кон, М.Н.
Кузьмина, В.О. Тишков та ін.) при цьому сутність змісту не змінюється. Поряд з
тим існує великий досвід в дослідженні саме феномену мультикультурності та
проблем мультикультурних суспільств (У.Бек, Ю.Габермас, В. Горський, М.
Култаєва, М. Попович, Ч. Тейлор та ін.). Але ж ми застосовуємо саме
“полікультурність”, розуміючи певний теоретичний підхід в суспільних науках.
Визнання полікультурності як принципу організації суспільства, підштовхує до
переосмислення культурної цілісності суспільства, вимагає відмовитись від
уявлення про можливість домінування якоїсь “сильнішої”, або “старішої”
культури.
В свою чергу, слід розглядати соціально-філософський зміст поняття
полікультурности, виходячи з поняття “культура“. Існує ціла низка визначень,
але ми зупинимось на тому, яке дають автори “Українського педагогічного
словника“ (1997): “культура – сукупність практичних, матеріальних і духовних
надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку
суспільства і людини і втілюються в результатах продуктивної діяльності. У
вужчому розумінні культура – це сфера духовного життя суспільства, що охоплює
насамперед систему виховання, освіти, духовної творчості, а також установи і
організації, що забезпечують їхнє функціонування (школи, вузи, клуби, музеї
тощо). Водночас під культурою розуміють рівень освіченості, вихованості людини,
а також рівень оволодіння якоюсь галуззю знань або діяльності“ [123, 182].
Таким чином, у комплексі поняття культури, наприклад, С. Гончаренко виділяє
контексти: історичний, художній та духовний [123, 182].
Одне з вдалих визначень, яке відображає сучасний рівень науки, дав відомий
американський фахівець в галузі освіти С. Нієто [459], який під культурою
розумів постійно мінливі ціннісні орієнтації, традиції, соціальні та політичні
відносини, світосприйняття, які створюються і поділяються групою людей,
пов’язаних разом комплексом факторів, які можуть включати сумісну історію,
географічне положення, мову, соціальний клас та релігію.
Таким чином, виходячи з вищеназваних визначень, під полікультурним середовищем
ми розуміємо сукупність умов життєдіяльності людини, які визначені творчою,
паритетною взаємодією в одному комплексі (територіальному, інституційному,
культурно-історичному) культур (етнічних, релігійних, тощо), метою якого є
взаємозбагачення та подальший розвиток кожної з культур. Перспективою
полікультурного розвитку є не інтегрований конгломерат уніфікованих культур, а
полікультурне середовище, де цінність кожної культури має зростати і
збагачувати інші культури, з якими вона знаходиться у контакті.
В пропонованому дослідженні ми торкаємось головним чином культури, пов’язаної з
її етнічними та релігійними ознаками, як одними з провідних чинників. В фокусі
дослідження також знаходиться культура молоді, так як предметом нашого
дослідження виступає толерантність в процесі формування гуманістичних цінностей
молоді.
Полікультурність за іншими соціальними ознаками, такими як гендерні,
субкультурні, та ті, що пов’язані, наприклад, з проблемами стану здоров’я та
інші, ми навмисно не розглядаємо спеціально.
Полікультурність середовища розцінюється як соціальний феномен сучасного
українського суспільства. Особливо про наявність полікультурності можна казати
для регіонів, де традиційно, чи в силу якихось соціально-історичних причин,
проживає декілька національно-культурних груп, наприклад, Крим, а також для
мегаполісів, таких як Київ, Одеса, Харків, Миколаїв, де співіснують
представники великої кількості культур.
Важливим є звернення до поняття полікультурного середовища. У науці поняття
“середовища“ спочатку було пов’язане тільки з матеріальними взаємодіями неживих
систем. Потім уявлення про середовище стало співвідноситися з системою, будь-то
живою, чи неживою. Оточуюче середовище стали розглядати як таке, що складається
з зовнішніх умов, які чи підтримують, чи стримують дії живої істоти. Як що
говорити про людину, то тут йдеться не просто про зовнішні умови, а про
культурну, а точніше, культурно-історичну нішу. Тому полікультурне середовище –
це специфічна культурна оточуюча людину дійсність, яка складалась на протязі
певного часу під впливом певних умов.
Полікультурне середовище формується історичним шляхом взаємовпливу різних
культур, що зосереджуються в одному регіоні. Ці культури можуть бути зовсім не
схожим, мати різні критерії оцінки, що не дозволяє виокремлювати чи підносити
одну з них над іншими. Полікультурність, як категорія філософська, пов’язана не
тільки з регіоном, і з певним часом, а і характером взаємодії та взаємовпливу
культур. В кожну епоху елементи полікультурного середовища могли бути пов’язані
між собою по-різному. Наприклад, можемо звернутися до дуже різних комбінацій
полікультурного середовища Криму в період до Великої Вітчизняної війни (40-х
років 20 сторіччя) і після, наприклад, у 50-60-ті роки - час після депортації
кримськотатарського народу та масового переселення в цей регіон мешканців Росії
та західної України. Таким чином, полікультурне середовище – це соціальний
простір, в якому йде загальний розвиток