Вы здесь

Політична діяльність:теоретичні засади та практика сучасної України

Автор: 
Кузьмін Петро Васильович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2008
Артикул:
3508U000601
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Сутність політичної діяльності та її структурні компоненти
З'ясування сутності політичної діяльності припускає виявлення політичного як
головної характерної ознаки досліджуваного виду діяльності.
Існують різні точки зору на виникнення, сутність і еволюцію політичного.
Так, А. Пригожин вважає, що «речовина політичного виділяється зі сфери
відносин тоді, коли виникає ситуація поділу загального: території, майна,
слави, тобто того, що природне і по праву належить багатьом (полі), навіть
двом, але є об'єктом їхніх домагань. Останні не можуть бути рівномірними, їхня
рівновага досягається через аргументи (історичні, правові, силові...)» [336,
с. 55].
Об'єктом суперництва, поділу, поряд з територією, матеріальною чи духовною
власністю, також може бути або є влада. Суперництво за владу або за «політичну
власність», на думку А. Пригожина, вічне. Привабливість «політичної власності»
полягає в тім, що володіння нею відкриває доступ до рішень, а отже, до реальних
змін (або протидії їм).
Людина ж політична починається з усвідомлення своєї референтності, тобто
віднесеністю себе до певної соціальної спільності, цілісності, де вона
задовольняє свої потреби в приналежності і визнанні.
Російський учений К. Гаджієв вважає, що в античному світі и середньовіччі світ
політичного виступав у єдності з іншими підсистемами людського соціуму, що всі
сфери життя були пройняті політичним, державним началом. «Остаточне
вичленовування світу політичного (підкреслене нами – П.К.) відбулося в Новий
час, особливо в XVIII-XIX ст., у процесі формування капіталістичної системи з
такими її основоположними атрибутами, як приватна власність, вільна ринкова
економіка, представницько-парламентська демократія і правова держава,
розмежування між соціальною і політичною сферами, економічними, соціальними і
політичними функціями», – пише К. Гаджієв [337, с. 70].
Зазначимо, що ряд теоретичних положень К. Гаджієва про світ політичного мають
для даного дослідження методологічне значення, оскільки служать одним (поряд з
іншими) з підходів з'ясування сутності, структури і функцій політичної
діяльності.
До них, з точки зору дисертанта, можна віднести такі положення:
– визначення світу політичного як особливої сфери життєдіяльності людей,
«пов'язаної з владними відносинами, державою і державним устроєм, тими
інститутами, принципами, нормами і т.д., що покликані гарантувати
життєздатність тієі чи іншої спільноти людей, реалізацію їхньої спільної волі,
інтересів і потреб»;
– структура світу політичного включає безліч сфер: державно-правову, партійну,
виборчу, механізми прийняття рішень;
– розгляд світу політичного як арени конкурентної боротьби представників різних
соціально-політичних сил за владу, за монопольне право говорити і діяти від
імені цих сил;
– об'єднувальне начало політичного, покликаного примирити і сумістити один з
одним різнорідні і конфліктуючі інтереси всіх членів суспільства;
– суттєву роль у політичному світоглядної системи, ідеології;
– основні виміри політичного: директивне, функціональне, комунікативне, – які,
у свою чергу, включають в себе цілепокладання, а також засоби і методи
реалізації цілей;
– визначальне значення для характеристики феномена політичного – принципу
всеосяжності або загальної обов'язковості рішень і велінь держави, що
використовує закон, апарат насильства для загальнозначущого регулювання
суспільних відносин [338, с. 70-73].
Відомий російський учений В. Ледяєв дотримує точки зору, що на виникнення
політичного великий вплив має розбіжність інтересів і різне розуміння
суспільного блага, обмежена кількість ресурсів і нерівний розподіл цінностей
між соціальними групами.
Політичне, на думку російського вченого, пов'язане з процесом державного
управління і функціонуванням державних (публічних) інститутів. Воно включає в
себе всі основні суспільні проблеми, події і відносини, що впливають на життя
соціальної спільності в цілому і на інтереси великих груп людей [339, с.
334-339].
Можна погодитися з В. Ледяєвим також у тім, що політичне не є чимось
відділеним від інших соціальних відносин. Навпаки, далеко не всі соціальні
відносини (якщо такі взагалі мають місце) можна віднести до числа «суто
політичних». Наприклад, економічні відносини набувають характеру політичних,
якщо вони істотно впливають на функціонування суспільства в цілому або ж на
життя великої соціальної групи. Аналогічно духовні відносини несуть сильний
відбиток політичного, якщо є результатом ідеологічної індоктринації.
Ю. Качанов, досліджуючи структуру політичного продукування, бере за основу
гіпотезу М. Маффесолі і стверджує, що політичне «...передує індивідуальному
існуванню або, точніше, служить для них умовою можливого, ...політичне є та
інстанція, яка у повному розумінні визначає соціальне життя: одночасно його
обмежує, примушує і дає існування» [340, с. 119]. Дана теза є важливою для
осмислення і виявлення функцій і меж політичного. Відомо, що різні політичні
системи і режими мають (допускають) неоднакове проникнення політичного в
соціальні відносини. Межі цього проникнення, на думку автора, визначаються тим,
наскільки політичне сприяє утвердженню в суспільстві демократичних ідеалів і
цінностей, сприяє розвиткові людини.
Політичне – рухоме, динамічне, воно здатне виявляти себе у різних сферах
громадського життя. Практики, що мають характер політичних, можуть
здійснюватися в різноманітних просторах дії: полі політики, полі влади, державі
– просторах, які можна уявити як структури розходжень, породжуваних кожна своїм
специфічним розподілом к