Вы здесь

Геоінформаційне еколого-географічне картографування: теорія і практика досліджень.

Автор: 
Бондаренко Едуард Леонідович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2008
Артикул:
0508U000609
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГЕОІНФОРМАЦІЙНОГО ЕКОЛОГО-ГЕОГРАФІЧНОГО
КАРТОГРАФУВАННЯ
2.1. Інформаційні ресурси геоінформаційного еколого-географічного
картографування та їх класифікація
Навколишнє середовище є одним з найбільш інформаційно насичених об’єктів, що
нарощує свій інформаційний ресурс під впливом господарської діяльності людини.
Тому геоінформаційне еколого-географічне картографування як процес
систематизації та просторової візуалізації інформації, дозволяє впорядкувати
виконання щонайменше трьох важливих завдань:
досліджень, необхідних для розуміння процесів, що відбуваються у навколишньому
середовищі;
постійного спостереження за станом (моніторинг);
цілеспрямованого управління властивостями і процесами.
Очевидно, що вирішення екологічних проблем вимагає великих обсягів інформації
не тільки про поточний стан об’єктів, які вивчаються, а й даних за тривалий
період спостережень, у тому числі традиційних карт, текстових та статистичних
матеріалів.
Сучасні інформаційні технології дозволяють зовсім по-новому здійснювати
реєстрацію, узагальнення, передачу, перетворення, сприйняття інформації, що
накопичується або передається від різних видів і форм інформаційних ресурсів.
Своєчасну, достовірну і повну інформацію можна одержувати як при безпосередній
комунікації з іншими фахівцями, так і при опосередкованій – через засоби
масової інформації або через інформаційні канали за допомогою сучасних засобів
обчислювальної техніки, зв’язку і телекомунікації. Останній канал отримання
інформації є перспективним і може розглядатись як показник розвиненого
суспільства. Це, в свою чергу, є найважливішою умовою комплексного здійснення
екологічної діяльності, яка по своїй суті є багатоплановою з точки зору
інформаційного забезпечення.
Під інформаційними ресурсами розуміються окремі документи та окремі набори
документів в інформаційних системах [27, 106], відповідно до чого такими
інформаційними системами можуть вважатися та є бібліотеки, архіви, фонди, банки
даних, географічні інформаційні системи [33].
У сучасному інформаційному суспільстві кожен пересічний громадянин, а також
той, хто працює у галузі екології наділений правом мати доступ (відповідно до
категорії доступу) до інформаційних ресурсів і використовувати їх у своїй
професійній діяльності. Для того, щоб пошук і звертання до потрібної інформації
мали цілеспрямований характер, а вся інформаційна робота користувача була
ефективною, необхідно знати, чи принаймні, мати уяву про структуру і склад
інформаційних ресурсів.
Усю сукупність інформаційних ресурсів сьогодні можна класифікувати за кількома
основними ознаками [37].
Найбільш відомим в картографії є розподіл за формою представлення інформації з
точки зору моделювання (модельна ознака): карти, текстові матеріали,
статистика, таблиці, аерофото- та космічні знімки і т. д. [29, с. 17–18].
За видом фахового використання ресурси відповідають основним сферам діяльності:
правовій, науково-технічній, політичній, економічній, екологічній тощо [129].
Залишається актуальним розподіл за можливістю доступу до них. За цією ознакою
інформаційні ресурси можуть бути відкриті та закриті з різним ступенем
обмеженості: засекречені (державна таємниця), конфіденційні (комерційні,
професійні, персональні). Зокрема, до конфіденційних відноситься державна
статистика та адміністративна звітність.
За формою власності інформаційні ресурси можуть бути суспільними,
корпоративними, приватними; за способом обробки – такі, що обробляються
традиційними засобами або такі, що обробляються механічними чи автоматизованими
засобами; за видом носія – традиційні (паперові), цифрові (на цифрових носіях)
тощо [57, 275].
Етапність процесу картографування від збору матеріалу, його обробки і до
створення самої карти обумовлює розподіл ресурсів за інтенсивністю їх
використання. За цією ознакою можна виділити актуальні (або активні) та
неактуальні (пасивні) інформаційні ресурси. До перших належать ті, які
безпосередньо відбиваються через відповідні показники на карті; до других – ті,
які є основою для отримання перших шляхом розрахунків, систематизації, інших
перетворень.
Найважливішою класифікаційною ознакою інформаційних ресурсів є форма їх
організації. З цієї точки зору можна погодитися з авторами [106] та виділити
два класи ресурсів: традиційні, які представлені у вигляді будь-яких
документів, наборів документів, фондів документів, архівів, а також
електронні.
Класифікаційні ознаки та види інформаційних ресурсів геоінформаційного
еколого-географічного картографування зведені в структурно-графічну модель,
подану на рис. 2.1.
З літератури [95, 102] відомо, що найбільш ефективною частиною сучасних
інформаційних ресурсів є електронні інформаційні ресурси, оскільки саме вони
багато в чому визначають ефективність різних сфер екологічної діяльності,
починаючи від вироблення і реалізації загальної стратегії екологічного
забезпечення населення в цілому і закінчуючи вирішенням повсякденних задач.
Необхідно розрізняти електронні інформаційні ресурси загального призначення та
електронні інформаційні ресурси, вбудовані в системи [37].
Під електронними інформаційними ресурсами загального призначення розуміють
інформаційні ресурси, функції яких полягають у формуванні і наданні
інформаційної продукції і послуг безпосередньо кінцевому користувачеві [273].
До них належать:
* електронні видання, що тиражуються та розповсюджуються на компакт-дисках
та/або розміщуються на інших електронних носіях, наприклад, в мережах на
офіційних сайтах (для використанн